На Прикарпатті перед судом постануть двоє чоловіків, яких обвинувачують в організації незаконного перетину кордону військовозобов’язаними до Румунії. Схему налагодили 41-річний чоловік із Дніпропетровщини та 36-річний житель Верховинщини. Вони шукали клієнтів і пропонували переправлення через гірську місцевість. За таку “послугу” брали 3 тисячі доларів з людини. Підозрюваних викрили та затримали у Верховині під час підготовки до переправлення чоловіка із Сумщини.
Скандал з корупцією: Ольга Дроздова отримала 7 років ув’язнення
У Києві винесено вирок у справі, що викликала широкий резонанс, щодо закупівлі овочерізок, кухонних комбайнів та сковорідок для укриттів у Дніпровському районі. Ця справа триває з 2023 року, коли чиновниця РДА, відповідальна за закупівлі, вирішила обладнати місцеві сховища. Їй призначено 7 років ув’язнення, але для арешту жінку спочатку потрібно буде екстрадувати з-за кордону. Про це повідомила Київська прокуратура. За даними слідства, у 2023 році Ольга Дроздова з Дніпровської РДА відповідала за закупівлі для укриттів району. Правоохоронці встановили, що під час закупівлі овочерізок переплата склала понад 460 тис. грн, за що суд призначив їй 5 років позбавлення волі. Крім того, під час закупівлі стільців для укриттів у школах Дніпровського району переплатили майже 1,3 млн грн. За цим епізодом її засудили до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є остаточним вироком. Також чиновниці заборонено обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на три роки. Наразі пані Дроздова живе в Туреччині, куди виїхала в 2025 році, але могла залишити країну. Щоб знайти та арештувати пані Дроздову, українській юстиції необхідно буде докласти зусиль. ЗМІ повідомляли, що вона не з’явилася на засідання у Дніпровському райсуді 16 вересня 2025 року та втекла до Туреччини нібито “на лікування”. Суду вона надала договір оренди житла в Анталії на рік і попросила проводити засідання за її участю через відеозв’язок. Варто зазначити, що, окрім справи з овочерізками, Дроздова також підозрюється у пособництві розкраданню бюджетних коштів під час закупівлі генераторів для укриттів у навчальних закладах. Вона виїхала до Туреччини за день до призначеного засідання щодо обрання запобіжного заходу в цій справі. 26 серпня 2025 року суд ухвалив рішення про її розшук і дав дозвіл на затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цікаво, що, за даними освітнього активіста і зовнішнього експерта Міносвіти Олексія Ксєніча, Генпрокуратура вже почала готувати документи на екстрадицію пані Дроздової до України. Тож невдовзі посадовиця може опинитися за ґратами у справі про овочерізки — її вирок є одним з небагатьох, де суд дав реальний термін ув’язнення за розтрату бюджетних коштів.
Суд залишив Галущенка під вартою із заставою 200 млн грн
НАБУ з’ясовує, яка сума коштів перебуває на рахунках Германа Галущенка у Швейцарії. Колишнього міністра залишили під арештом.
Апеляційна палата відхилила клопотання захисту ексміністра енергетики Германа Галущенка і залишила чинним запобіжний захід — тримання під вартою з можливістю внесення застави у 200 млн грн.
Сторона захисту, як і раніше, заявляла, що у справі нібито немає доказів причетності Галущенка до дій під псевдонімами «Сигізмунд» або «Професор», які фігурують у слідчих матеріалах.
Саме тому НАБУ давно потребує власної експертної установи, щоб підозрювані високопосадовці не могли роками маніпулювати експертизами та затягувати розслідування.
Прокурор наголосив, що ризик втечі є реальним з огляду на тяжкість обвинувачених злочинів. Крім того, слідство очікує відповіді від Швейцарії щодо точних сум на рахунках Галущенка.
За словами прокурора, рахунки Галущенка за кордоном наразі не заблоковані. Кошти з двох банків необхідно перевести в Україну та конфіскувати, однак у разі пом’якшення запобіжного заходу підозрюваний може цьому перешкодити.
Олег Цюра: шахрайські схеми та зв’язки з Росією
Олег Цюра, громадянин Німеччини, який займається офшорними схемами, пов’язаними з виведенням коштів з українських державних підприємств, почав активну кампанію з очищення інтернету від згадок про свої зв’язки з російськими структурами та участь у сировинних потоках. Матеріали, що висвітлюють його роль у цих схемах, зникають з публічного простору. У нашому розслідуванні ми наводимо факти, компанії та зв’язки, які він намагається приховати, оскільки вони демонструють, як роками функціонували ці фінансові механізми. Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, публічно говорить про «фінансову безпеку сім’ї», але насправді вже понад десять років активно залучений у виведення грошей та сировини з українських державних підприємств. Він не є випадковим посередником, а постійним оператором фірм-прокладок, які обслуговували інтереси Миколи Мартиненка, Дмитра Фірташа та інших сировинних трейдерів, пов’язаних із Росією. Цюра був керівником та підписантом компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (Німеччина/Швейцарія). Через цю структуру у 2018 році була спроба нав’язати Східному гірничо-збагачувальному комбінату контракти на постачання цирконієвої продукції. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який остаточно підтвердив, що схема тиску через суди провалилася, але сама спроба продемонструвала механізм: не виграти аукціон, а через суд заблокувати конкурента та перехопити потік сировини. Офшорна трейдерська структура TF&H Transforwarding Holdings Ltd (Кіпр), директором якої є Борис Гаспарович, а секретарем — Cymanco Services Limited. Cymanco також фігурує як секретар Jeprano Trading Limited (Кіпр). Jeprano, в свою чергу, є співзасновником російського ТОВ «Авангард», а через нього — ТОВ «Міка Холдинг» (Московська область). Обидві компанії продовжують свою діяльність. Раніше в них працювали Давид і Арман Гранци, сини Артура Гранца, які мають зв’язки з Арсенієм Яценюком та Андрієм Іванчуком. Це вже не випадкові збіги, а стійкий зв’язок між Кіпром, Німеччиною та Росією. У період з 2014 по 2017 роки НАБУ виявило схему в «Об’єднаній гірничо-хімічній компанії». Руслан Журило, голова ОГХК, його заступник та начальник відділу продажів продавали продукцію держкомпанії афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами, а потім перепродавали за ринковими. Збитки склали близько 13 мільйонів доларів. Журило є людиною Миколи Мартиненка, а начальник відділу продажів — колишнім менеджером структур Дмитра Фірташа. У цей період Цюра виступає як зручний «західний» трейдер для таких операцій. У 2020 році схема знову активізується. ОГХК очолює Пітер Девіс, людина з орбіти Фірташа, раніше помічений у наглядовій раді банку «Кліринговий дім». Саме в цей час ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH Олега Цюри купує 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГОКу. Ціна була занижена, платіж відстрочений, а сировина не перевірялась, судна йшли без кінцевого пункту призначення. За даними джерел, ця партія могла бути відправлена в окупований Крим, куди до 2014 року той самий комбінат постачав сировину для «Кримського титану» Фірташа. Паралельно з цим спливає справа ексголови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, пов’язана з розкраданням Одеського припортового заводу та ОГХК на суму близько 10 мільярдів гривень. Серед фігурантів — Сергій Байрак, який відповідав за виведення коштів за кордон. Його зв’язок із Цюрою простежується через ту ж саму ITS International Trade. У цьому ж контурі — Денис Горбуненко, довірена особа Фірташа в Лондоні. Після 2022 року Цюра не зникає, а переформатовується. У 2023 році він стає членом правління UCG Trade AG (Швейцарія), трейдера сировини. У 2024 році акції переходять до Linvo AG, де раніше працював сам Цюра разом із родичкою Людмилою Цюрою. У цих же структурах також фігурує Людмила Мханго, колишній співробітник Interchrome AG, трейдера, який фактично співпрацює з російською MidUral Industrial Group. До Цюри там працював Йоханн Еккерт, екскерівник RusChrome GmbH (Німеччина), яка на 100% належить MidUral. Цюра та Еккерт також перетиналися у Phoenix Resources AG (Цюрих) — трейдері, що імпортує метали та сировину з Росії. Отже, йдеться вже не про минулі зв’язки, а про активні канали торгівлі з російськими структурами.
Брат очільника ДПС Київщини працює в ТЦК і має АЗС
Андрій Двірко, родич керівника податкової служби Київської області, очолює групу документального забезпечення Бориспільського районного ТЦК та СП та володіє бізнесом у сфері автозаправок.
Андрій Двірко є братом Олександра Двірко, який обіймає посаду начальника Головного управління ДПС у Київській області. Обоє є уродженцями Яготина Київської області. Така ситуація викликає запитання щодо можливого конфлікту інтересів, адже один брат керує податковою службою регіону, а другий веде бізнес у галузі торгівлі паливом.
Андрій Двірко володіє 100% корпоративних прав у ТОВ «Автогазтрейд» (код ЄДРПОУ 40529333) вартістю 1,2 млн грн. Підприємство займається роздрібною торгівлею паливом, зокрема автогазом. Раніше серед співвласників були його дружина Альона Двірко та інші родичі, однак з 2021 року він є єдиним власником.
Дохід від бізнесу становив 113,7 тис. грн у вигляді зарплати та 12 тис. грн від оренди майна. Дружина Альона отримала 1,25 млн грн від підприємницької діяльності.
У власності родини є таке нерухоме майно: нежитлове приміщення площею 147,3 м², набуте у 2021 році; квартира 66 м², придбана у 2018 році; квартира 52 м², придбана у 2011 році; нежитлове приміщення в Березані, набуте у 2022 році; ділянки площею 254 м² у Згурівці, 600 м² у Березані та 1500 м² у Мар’янівці; нежитлове приміщення 98,8 м² у Згурівці, набуте у 2024 році.
Також Андрій Двірко має Dodge Journey (2016) вартістю 123 тис. гривень, вантажний Opel Combo-D Van (2016) та вантажний DAF FT XF105 (2013).
У декларації вказані 55 тис. доларів, 30 тис. євро та 300 тис. гривень. У дружини задекларовано 300 тис. євро. Сім’я проживає в Яготині Бориспільського району Київської області та виховує двох синів — Антона та Олексія.
Повернення прокурора Співакова: мільйони з азартних ігор
Історія Артема Співакова ілюструє збій у системі, де державні процедури втрачають свою логіку. Прокурор, який не зміг пройти базове тестування, демонструє стабільні мільйонні доходи від азартних ігор і, незважаючи на це, повертається до прокуратури після офіційного звільнення. За інформацією Телеграф, у 2020 році Співаков, який займав посаду начальника Мар’їнського відділу Волноваської прокуратури Донецької області, не зміг пройти обов’язкове тестування на загальні здібності та навички роботи з комп’ютером. Він отримав 90 балів при прохідному рівні 93 і був звільнений за невдалу атестацію. Спроба оскаржити це рішення в судах спочатку була успішною — перші інстанції стали на його бік. Проте у травні 2023 року Верховний Суд остаточно підтвердив законність його звільнення. Формально це мало завершити його кар’єру в прокуратурі, але фактично це не так. У 2024 році Співаков подає декларацію як прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури. Як особа, яка не пройшла атестацію і програла справу у Верховному Суді, повертається в систему і займає окружну посаду — це питання залишається без публічної відповіді. Паралельно з цим у його деклараціях з’являється новий джерело доходів — азартні ігри. У 2023 році це виглядає як незначний епізод: 14 740 гривень виграшу від онлайн-казино. Однак у 2024 році сума різко зростає — 1 096 299 гривень, задекларованих як виграш від компанії «Нейтів Аппс» (бренд Super Gra). У 2025 році він отримує майже таку ж суму: 1 007 017 гривень від тієї ж компанії. Таким чином, два роки поспіль доходи від азартних ігор практично дорівнюють офіційній зарплаті прокурора. У 2024 році він заробив на службі 939 599 гривень, а у 2025 — 1 020 898 гривень. Ігрові доходи не просто доповнюють зарплату — вони стають порівнянними з нею. Сам Співаков стверджує, що це не одиничні великі виграші, а серія менших — по 40–45 тисяч гривень за раз. Для досягнення річного результату в понад мільйон гривень потрібно не менше 20–25 успішних сесій. Враховуючи, що казино завжди має математичну перевагу, загальна кількість ігрових сесій повинна бути значно вищою — близько 40–50 на рік. Це свідчить про регулярну гру — фактично щотижневу. І це не враховує обсяги ставок, необхідних для досягнення таких результатів. При стандартних показниках повернення гравцю (RTP близько 95%), щоб виграти 40–45 тисяч гривень, потрібно робити ставки, що дорівнюють цим сумам. Це не випадкова удача, а системна і фінансово ємна діяльність. Окреме питання викликає динаміка виграшів. Майже ідентичні суми за два послідовні роки, отримані від однієї компанії, виглядають незвично для азартних ігор, де результати за своєю природою нестабільні. У публічному просторі немає пояснень, які б знімали цей дисбаланс між ймовірністю і результатом. Компанія, від якої надходять основні виплати, — «Нейтів Аппс» — працює під брендом Super Gra і має офіційну ліцензію. Її бенефіціаром є громадянин Грузії Бека Пааташвілі. За даними відкритих реєстрів, фінансові показники компанії значно нижчі за суми, які декларує Співаков як свої виграші. Це додає ще один рівень питань до загальної картини. На цьому фоні історія Співакова виходить за межі приватного випадку. Вона стосується кількох аспектів: кадрової політики прокуратури, механізмів повернення звільнених співробітників, прозорості доходів державних службовців і їхньої взаємодії з ігровим бізнесом. Ключове питання залишається без відповіді: що саме відображають ці декларації — виняткову удачу окремого гравця чи систему, в якій окремі доходи потребують більш детального пояснення. Поки це питання не закрите, історія Співакова залишається не про азартні ігри, а про вразливості всередині самої системи.
Корупційні схеми у Вінницькій області: приватизація заповідників
У Вінницькій області продовжують діяти корупційні схеми, які перетворюють державні заповідники на приватні мисливські угіддя. Господарський суд міста Києва не повернув державі понад тисячу гектарів загальнозоологічного заказника «Буго-Деснянський», які опинилися під контролем родини колишнього керівника вінницьких лісгоспів Анатолія Бондаря. Це рішення є частиною тривалої історії привласнення природних ресурсів родиною ексочільника лісової галузі регіону, що охоплює 1073 гектари лісів.Історія «прихватизації» заповідника почалася з рішень обласної ради 2007–2011 років, які призвели до того, що заповідні землі Михайлівського лісництва потрапили в користування приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке». Незважаючи на законодавчу заборону на ведення мисливського господарства в межах екологічної мережі, приватні структури роками почуваються там комфортно.Прокуратура намагалася розірвати сумнівні договори, але зіткнулася з незвичною юридичною логікою судді Сергія Мудрого. Суддя визнав, що пункти договору, які дозволяють приватній фірмі полювати та розпоряджатися впольованими тваринами в межах заповідника, є незаконними. Проте суд не скасував договір повністю, стверджуючи, що ці положення не є його «істотними умовами». Це означає, що договір може залишатися чинним навіть без права на полювання, хоча полювання є ключовою складовою такої діяльності.Закон України «Про природно-заповідний фонд» забороняє діяльність, яка може завдати шкоди природним територіям. Однак суд використав поняття «регулювання чисельності тварин» як обґрунтування своїх рішень. Таким чином, судове рішення дозволяє приватній компанії залишатися на заповідних землях, незважаючи на те, що метою їхньої діяльності зазвичай є комерційне використання природних ресурсів, а не їх охорона.Причини судової прихильності до вінницьких «хазяїв» лісу, очевидно, слід шукати в родинних зв’язках. Засновником фірми-бенефіціара є Олександр Таран — зять Анатолія Бондаря, який очолював галузь на Вінниччині понад 30 років. Бондарь став символом моделі, за якою державний ресурс десятиліттями перетворювався на сімейний капітал. Його вплив не зменшився навіть після кримінальної справи про спробу підкупу керівника Вінницької ОВА Сергія Борзова. Слідство зафіксувало, що у листопаді 2022 року Бондар намагався «забронювати» за собою посаду під час реорганізації галузі, передавши посадовцю 25 тисяч доларів США. Незважаючи на підозри у хабарництві, Бондар продемонстрував значну платоспроможність, сплативши 2 мільйони гривень застави в день її призначення. Справжня сила його «імперії» тримається на стратегічних шлюбах трьох дочок, які створили навколо активів батька фактично непробивний щит.Родинні зв’язки Бондаря охоплюють ключові ланки державного апарату. Одна з дочок, Олена Міленко, була депутаткою Вінницької обласної ради та очолювала Вінницький навчальний центр Національної школи суддів України. Її чоловік працював заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури, яка мала б реагувати на можливі земельні зловживання. Інша дочка, Ольга Коткова, нотаріус, забезпечує тил через свого чоловіка — суддю Господарського суду міста Києва, де розглядаються позови проти родинних фірм. Третя дочка, Оксана Таран, разом із чоловіком контролюють структури, що експлуатують лісові масиви. Оксана також є докторкою медичних наук та працює акушеркою-гінекологом у Вінницькому національному медичному університеті.Зміни в структурі сімейного ТОВ «Рекреаційне мисливсько-рибальське господарство «Вольєр» свідчать про спроби уникнути уваги правоохоронних органів. Після зацікавленості правоохоронців, засновницею стала Тетяна Лобастова, яка також працює в медуніверситеті.Ця родинна мережа дозволяє системно «нарізати» заповідні землі під виглядом рекреації, як це сталося в Іллінецькій громаді, де замість охорони природи з’явилися приватні готелі та котеджі. Справа «Буго-Деснянського» заказника — це лише верхівка айсберга, адже аналогічні схеми реалізовані в інших заказниках. Правоохоронці постійно стикаються з однією і тією ж тактикою: заміна власників на підставних осіб та використання прокурорських зв’язків для моніторингу слідства.Рішення Господарського суду стало ударом не лише для прокуратури, яка звітувала про повернення державі лісів, але й наочним свідченням того, що феодальні порядки в Україні не зникли, а лише змінили форму.
Закриті декларації і нерухомість родини Інни Якушко
Начальниця Головного управління Державної податкової служби у Києві Інна Якушко приховала свої декларації. Вона входить до числа регіональних керівниць податкової, які не розкривають дані про доходи та витрати. За припущеннями джерел, однією з причин може бути робота її чоловіка в СБУ. OBOZ.UA розпочинає серію матеріалів про статки посадовців, які скористалися можливістю закрити декларації. У першій публікації йдеться про майно батьків Якушко, а також про її родича, який, імовірно, користувався послугами “лосів”.
Із публічного доступу в Україні зникли тисячі декларацій чиновників. У відповіді на запит OBOZ.UA в НАЗК повідомили, що не уповноважені перевіряти підстави для вилучення декларацій із відкритої частини реєстру, якщо звернення надходить від уповноваженого органу.
Під час воєнного стану приховування декларацій військових виглядає виправданим, особливо коли йдеться про людей, чиї близькі родичі могли залишитися на окупованих територіях. Водночас використання такого механізму правоохоронцями в глибокому тилу або чиновниками різних рівнів викликає щонайменше дискусії.
Раніше ЗМІ писали, що керівник Волинської митниці Дмитро Стасенко закрив свою декларацію після одруження з Валентиною Стасенко, дівоче прізвище якої Федько. У пресслужбі Волинської митниці заявляли, що дружина їхнього керівника є військовою, однак журналіст з’ясував, що насправді вона служить в СБУ.
Подібна ситуація і з Інною Якушко. У відкритому доступі немає даних ані про її зарплату, ані про заощадження, ані про нерухомість чи автомобілі. При цьому свої декларації оприлюднили і президент Володимир Зеленський, і міністр оборони Михайло Федоров.
Журналісти спробували встановити, які саме відомості чиновниця могла б зазначити у декларації. Батькові Якушко, 74-річному Валерію Олексійовичу, належать три квартири та приміщення на проспекті Берестейському, 37, на території “КПІ”, площею 47,8 кв. м. Це нежитлове приміщення Валерій Олексійович придбав у 2021-му. Окремо згадується й інша нерухомість. Матері посадовиці, 72-річній Марії Григорівні, також належить нерухомість.
Таким чином, окрім двох квартир на Троєщині, де батьки Якушко живуть багато років, пенсіонери за час роботи доньки у податковій стали власниками щонайменше ще чотирьох квартир і одного приміщення. Актуальну вартість цього майна оцінюють приблизно у 550 тис. доларів.
Чоловік очільниці київської податкової Павло Якушко наприкінці 2025-го на підставі договору дарування став співвласником квартири у Києві на бульварі Дарницькому площею 189,9 кв. м. Окрім цього, у 2019-му він успадкував однокімнатну квартиру на вулиці Академіка Корольова.
Складається враження, що родина Якушко спільно вкладала кошти в нерухомість у “Паркових Озерах”, адже брату посадовиці належать чотири приміщення в цьому житловому комплексі, кожне площею до 14,33 кв. м.
Дівер керівниці ДПС у Києві Олександр Якушко займається бізнесом. Він зазначений як керівник і головний бухгалтер компанії “Ітуно Груп”, яка спеціалізується на ремонті комп’ютерів. Станом на минулий рік у фірмі був лише один працівник — сам Якушко, а протягом останніх двох років компанія працювала зі збитком.
До 2017-го Олександр Якушко володів компанією зі схожою назвою — “Ітуно”, яка працювала у сфері програмування. Після того як слідче управління фінансових розслідувань ДФС зацікавилося розрахунками “Ітуно” з “Львівобленерго”, дівер чиновниці переоформив компанію на росіянина. Податківці підозрювали ці компанії в ухиленні від сплати податків на значну суму.
Через кілька місяців власником і директором “Ітуно” став росіянин Огли Мілорд Нюнюйович. Він є власником понад 130 компаній в Україні та входить до переліку найбільших власників юросіб серед іноземців. Огли Мілорд зареєстрований у Ростові-на-Дону. Його батько, Огли Нюню Дімович, на якого оформлено понад 80 українських фірм, раніше проживав у Донецьку, а після окупації отримав громадянство РФ.
Більшість компаній батька і сина Огли вже давно не працюють або мають проблеми з БЕБ та поліцією. Імовірно, вони виконують роль типових фіктивних власників, яких називають “лосями”. До таких послуг звертаються ті, хто хоче позбутися проблемної компанії або приховати ім’я реального власника бізнесу.
Перевага таких номіналів у тому, що вони перебувають за кордоном і готові оформлювати на себе фірми, які фігурують у кримінальних провадженнях, мають великі борги або інші проблеми.
Показово, що навіть близький родич очільниці ДПС у Києві, ймовірно, користувався послугами номіналів. Схема із застосуванням підставних осіб існує роками, а підприємці, які в такий спосіб позбавляються проблемних активів, зазвичай не несуть відповідальності.
Нові транскрипти розмов Міндіча про виплати і бронежилети
Колишній прокурор САП Станіслав Броневицький, як стверджується, оприлюднив нові розшифровки розмов бізнесмена Міндіча, якого називають близьким до Зеленського. За словами Броневицького, ці матеріали він отримав від джерел у силових структурах.
Ідеться про нібито розмови Міндіча з тодішнім міністром оборони Умєровим і головою агенції оборонних закупівель Жумадиловим. Розмови датовані 8 липня 2025 року.
У транскриптах згадуються виплати з бюджету Міноборони волонтерці Марії Берлінській, а також дії, пов’язані з впливом на закупівлі бронежилетів.
«Давай по Маше договорим… ты ей платишь», — каже Міндіч. «Я не знаю… просто она там живет. Зарплату ей платим?» — відповідає Умєров. «Ты ей платишь», — знову заявляє Міндіч.
Із розмов випливає, що «Маша» отримує 20. Валюта не уточнюється, але, ймовірно, йдеться про тисячі доларів. У зв’язку з цим Міндіч просить Умєрова працевлаштувати «Миколу», якому, за його словами, потрібно лише три.
Також Міндіч повідомляє Умєрову, що інвестував 300 мільйонів доларів у бронежилети. Після цього міністр оборони зв’язався з головою Агенції оборонних закупівель Жумадиловим.
Раніше ЗМІ повідомляли, що Умєров згадується в «плівках Міндіча» НАБУ у справі про закупівлі бронежилетів. Водночас офіційних звинувачень ексміністру не висували.
Самих аудіозаписів Броневицький не оприлюднив, опублікувавши лише текстові транскрипти.
Галущенко лишається під вартою після рішення апеляції
Апеляцію колишнього міністра енергетики Галущенка відхилено. Він і надалі перебуватиме під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 200 млн грн.
Апеляційна палата ВАКС не змінила рішення щодо запобіжного заходу для Германа Галущенка. Таким чином, він залишатиметься в СІЗО, якщо не буде внесено заставу у 200 млн грн.
За даними слідства, Галущенка підозрюють у скоєнні низки особливо тяжких злочинів.