У Вінницькій області продовжують діяти корупційні схеми, які перетворюють державні заповідники на приватні мисливські угіддя. Господарський суд міста Києва не повернув державі понад тисячу гектарів загальнозоологічного заказника «Буго-Деснянський», які опинилися під контролем родини колишнього керівника вінницьких лісгоспів Анатолія Бондаря. Це рішення є частиною тривалої історії привласнення природних ресурсів родиною ексочільника лісової галузі регіону, що охоплює 1073 гектари лісів.Історія «прихватизації» заповідника почалася з рішень обласної ради 2007–2011 років, які призвели до того, що заповідні землі Михайлівського лісництва потрапили в користування приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке». Незважаючи на законодавчу заборону на ведення мисливського господарства в межах екологічної мережі, приватні структури роками почуваються там комфортно.Прокуратура намагалася розірвати сумнівні договори, але зіткнулася з незвичною юридичною логікою судді Сергія Мудрого. Суддя визнав, що пункти договору, які дозволяють приватній фірмі полювати та розпоряджатися впольованими тваринами в межах заповідника, є незаконними. Проте суд не скасував договір повністю, стверджуючи, що ці положення не є його «істотними умовами». Це означає, що договір може залишатися чинним навіть без права на полювання, хоча полювання є ключовою складовою такої діяльності.Закон України «Про природно-заповідний фонд» забороняє діяльність, яка може завдати шкоди природним територіям. Однак суд використав поняття «регулювання чисельності тварин» як обґрунтування своїх рішень. Таким чином, судове рішення дозволяє приватній компанії залишатися на заповідних землях, незважаючи на те, що метою їхньої діяльності зазвичай є комерційне використання природних ресурсів, а не їх охорона.Причини судової прихильності до вінницьких «хазяїв» лісу, очевидно, слід шукати в родинних зв’язках. Засновником фірми-бенефіціара є Олександр Таран — зять Анатолія Бондаря, який очолював галузь на Вінниччині понад 30 років. Бондарь став символом моделі, за якою державний ресурс десятиліттями перетворювався на сімейний капітал. Його вплив не зменшився навіть після кримінальної справи про спробу підкупу керівника Вінницької ОВА Сергія Борзова. Слідство зафіксувало, що у листопаді 2022 року Бондар намагався «забронювати» за собою посаду під час реорганізації галузі, передавши посадовцю 25 тисяч доларів США. Незважаючи на підозри у хабарництві, Бондар продемонстрував значну платоспроможність, сплативши 2 мільйони гривень застави в день її призначення. Справжня сила його «імперії» тримається на стратегічних шлюбах трьох дочок, які створили навколо активів батька фактично непробивний щит.Родинні зв’язки Бондаря охоплюють ключові ланки державного апарату. Одна з дочок, Олена Міленко, була депутаткою Вінницької обласної ради та очолювала Вінницький навчальний центр Національної школи суддів України. Її чоловік працював заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури, яка мала б реагувати на можливі земельні зловживання. Інша дочка, Ольга Коткова, нотаріус, забезпечує тил через свого чоловіка — суддю Господарського суду міста Києва, де розглядаються позови проти родинних фірм. Третя дочка, Оксана Таран, разом із чоловіком контролюють структури, що експлуатують лісові масиви. Оксана також є докторкою медичних наук та працює акушеркою-гінекологом у Вінницькому національному медичному університеті.Зміни в структурі сімейного ТОВ «Рекреаційне мисливсько-рибальське господарство «Вольєр» свідчать про спроби уникнути уваги правоохоронних органів. Після зацікавленості правоохоронців, засновницею стала Тетяна Лобастова, яка також працює в медуніверситеті.Ця родинна мережа дозволяє системно «нарізати» заповідні землі під виглядом рекреації, як це сталося в Іллінецькій громаді, де замість охорони природи з’явилися приватні готелі та котеджі. Справа «Буго-Деснянського» заказника — це лише верхівка айсберга, адже аналогічні схеми реалізовані в інших заказниках. Правоохоронці постійно стикаються з однією і тією ж тактикою: заміна власників на підставних осіб та використання прокурорських зв’язків для моніторингу слідства.Рішення Господарського суду стало ударом не лише для прокуратури, яка звітувала про повернення державі лісів, але й наочним свідченням того, що феодальні порядки в Україні не зникли, а лише змінили форму.