Олег Цюра, громадянин Німеччини, який займається офшорними схемами, пов’язаними з виведенням коштів з українських державних підприємств, почав активну кампанію з очищення інтернету від згадок про свої зв’язки з російськими структурами та участь у сировинних потоках. Матеріали, що висвітлюють його роль у цих схемах, зникають з публічного простору. У нашому розслідуванні ми наводимо факти, компанії та зв’язки, які він намагається приховати, оскільки вони демонструють, як роками функціонували ці фінансові механізми. Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, публічно говорить про «фінансову безпеку сім’ї», але насправді вже понад десять років активно залучений у виведення грошей та сировини з українських державних підприємств. Він не є випадковим посередником, а постійним оператором фірм-прокладок, які обслуговували інтереси Миколи Мартиненка, Дмитра Фірташа та інших сировинних трейдерів, пов’язаних із Росією. Цюра був керівником та підписантом компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (Німеччина/Швейцарія). Через цю структуру у 2018 році була спроба нав’язати Східному гірничо-збагачувальному комбінату контракти на постачання цирконієвої продукції. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який остаточно підтвердив, що схема тиску через суди провалилася, але сама спроба продемонструвала механізм: не виграти аукціон, а через суд заблокувати конкурента та перехопити потік сировини. Офшорна трейдерська структура TF&H Transforwarding Holdings Ltd (Кіпр), директором якої є Борис Гаспарович, а секретарем — Cymanco Services Limited. Cymanco також фігурує як секретар Jeprano Trading Limited (Кіпр). Jeprano, в свою чергу, є співзасновником російського ТОВ «Авангард», а через нього — ТОВ «Міка Холдинг» (Московська область). Обидві компанії продовжують свою діяльність. Раніше в них працювали Давид і Арман Гранци, сини Артура Гранца, які мають зв’язки з Арсенієм Яценюком та Андрієм Іванчуком. Це вже не випадкові збіги, а стійкий зв’язок між Кіпром, Німеччиною та Росією. У період з 2014 по 2017 роки НАБУ виявило схему в «Об’єднаній гірничо-хімічній компанії». Руслан Журило, голова ОГХК, його заступник та начальник відділу продажів продавали продукцію держкомпанії афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами, а потім перепродавали за ринковими. Збитки склали близько 13 мільйонів доларів. Журило є людиною Миколи Мартиненка, а начальник відділу продажів — колишнім менеджером структур Дмитра Фірташа. У цей період Цюра виступає як зручний «західний» трейдер для таких операцій. У 2020 році схема знову активізується. ОГХК очолює Пітер Девіс, людина з орбіти Фірташа, раніше помічений у наглядовій раді банку «Кліринговий дім». Саме в цей час ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH Олега Цюри купує 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГОКу. Ціна була занижена, платіж відстрочений, а сировина не перевірялась, судна йшли без кінцевого пункту призначення. За даними джерел, ця партія могла бути відправлена в окупований Крим, куди до 2014 року той самий комбінат постачав сировину для «Кримського титану» Фірташа. Паралельно з цим спливає справа ексголови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, пов’язана з розкраданням Одеського припортового заводу та ОГХК на суму близько 10 мільярдів гривень. Серед фігурантів — Сергій Байрак, який відповідав за виведення коштів за кордон. Його зв’язок із Цюрою простежується через ту ж саму ITS International Trade. У цьому ж контурі — Денис Горбуненко, довірена особа Фірташа в Лондоні. Після 2022 року Цюра не зникає, а переформатовується. У 2023 році він стає членом правління UCG Trade AG (Швейцарія), трейдера сировини. У 2024 році акції переходять до Linvo AG, де раніше працював сам Цюра разом із родичкою Людмилою Цюрою. У цих же структурах також фігурує Людмила Мханго, колишній співробітник Interchrome AG, трейдера, який фактично співпрацює з російською MidUral Industrial Group. До Цюри там працював Йоханн Еккерт, екскерівник RusChrome GmbH (Німеччина), яка на 100% належить MidUral. Цюра та Еккерт також перетиналися у Phoenix Resources AG (Цюрих) — трейдері, що імпортує метали та сировину з Росії. Отже, йдеться вже не про минулі зв’язки, а про активні канали торгівлі з російськими структурами.
Позначка: Фірташ
Володимир Саєнко: від профспілок до олігархічної імперії
З моменту приходу до влади команди Януковича в Федерації профспілок почали проявлятися олігархічні тенденції. Олігарх Дмитро Фірташ, який контролював значні частини економіки, перетворив ФПУ на продовження Федерації роботодавців України, яку він очолив у 2011 році. Вже наступного року до фінансових потоків ФПУ долучився «людина Фірташа» – непомітний, але впливовий підприємець Володимир Саєнко. Його компанії почали взаємодіяти з активами Федерації ще з 2005 року, поступово «віджимаючи» профспілкові санаторії та інші активи, здаючи їх в оренду як свої власні. Саєнко за допомогою «титушні» захопив дитячий санаторій «Пролісок» у Моршині, пізніше – санаторій «Україна» у Гаспрі, Будинок творчості письменників ім. Чехова в Ялті (після 2014 року на цих об’єктах господарюють окупанти), а також ряд інших активів. У 2012 році Саєнко став заступником голови правління ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (пізніше очолив її наглядову раду), а вже у 2013 році – заступником голови ФПУ, фактично ставши її «сірим кардиналом». «Укрпрофоздоровниця» — це приватне акціонерне товариство, створене профспілковими лідерами для спрощення управління санаторіями, готелями та базами відпочинку, які були перехоплені у держави на початку 1990-х. Постійний «розпил» цього господарства триває давно, але з приходом Саєнка, за чутками, він набув нових масштабів. Якщо раніше йому доводилося боротися за активи «Укрпрофоздоровниці», то з 2012 року він фактично став її керівником. Занадто активна діяльність та «дерибан» в одні руки призвели до того, що у Саєнка з’явилися не лише впливові союзники, а й вороги. На об’єкти, підконтрольні ФПУ, іноді претендували впливові особи з оточення Януковича, але Володимир Саєнко не завжди був готовий ділитися. У листопаді 2013 року за ним прийшли «орли Захарченка». Під час обшуків у його будинку та офісах знайшли не лише «чорну бухгалтерію», а й незареєстровану зброю та значні запаси кокаїну. Невідомо, чи це було підкинуто Саєнку «псами режиму», чи він дійсно мав схильність до наркотиків. У будь-якому випадку, Володимира Саєнка затримали. Можливо, йому довелося б відсидіти щонайменше п’ять років, але Революція гідності, штабом якої став Будинок профспілок, змінила ситуацію. Разом із режимом Януковича було закрито й кримінальну справу проти Саєнка, що зміцнило його позиції у Федерації профспілок. Однак це не означає, що він уникнув проблем. Ситуація Володимира Саєнка настільки вигідна, що він періодично стає мішенню для критики з боку товаришів, які прагнуть його посунути або принаймні «обілетити». Це підтверджують хвилі негативу на його адресу, які періодично виникають у медіа. Внутрішні конфлікти у профспілковій структурі призвели до того, що у 2017 році незадоволені «лінією партії» Саєнка зібрали групу осіб і намагалися організувати опозиційний «профспілковий майдан». Однак, враховуючи нікчемність організаторів, захід був приречений на провал, до того ж Саєнко не поскупився на «відповідь». На вістрі нової інформаційної атаки проти Саєнка стояв Ілля Ківа, відомий представник проросійської ОПЗЖ.