Павло Богдашевський задекларував ID.4 Crozz і подарунок

Павло Богдашевський, прокурор Харківської спецпрокуратури в сфері оборони Східного регіону, вказав у декларації електромобіль Volkswagen ID.4 Crozz, а також подарунок на 600 тис. гривень.

Вартість Volkswagen ID.4 Crozz в Україні у квітні 2026 року, залежно від комплектації та стану, становить від 1,35 до 1,6 млн грн. У декларації ціна автомобіля зазначена майже вдвічі нижчою за ринкову.

За 2025 рік у родини також зафіксований кредит у “ПриватБанку” від 22 листопада 2025 року на 300 тис. грн. На кінець року залишок боргу становив 197 тис. грн.

Судді Олегу Матущаку оголосили підозру

НАБУ та САП повідомили про підозру судді одного з апеляційних господарських судів у незаконному збагаченні та недекларуванні майна майже на 17 млн грн. За версією слідства, активи були оформлені на родичку, щоб приховати їхнє походження.

Як повідомила пресслужба САП, йдеться про Олега Матущака, суддю Західного апеляційного господарського суду.

Слідство вказує, що дії судді кваліфіковано за ст. 368-5 Кримінального кодексу України (незаконне збагачення) та ч. 1 ст. 366-2 КК України (декларування недостовірної інформації).

За даними розслідування, у 2020–2023 роках суддя набув у Львові елітну нерухомість — квартиру та паркомісце загальною вартістю 16,7 млн грн. Для приховування активів це майно оформили на тещу.

Правоохоронці зазначають, що офіційні доходи та заощадження судді не давали змоги здійснити таку покупку. Також у деклараціях за 2022–2023 роки він не зазначив відомості про користування орендованим житлом.

Досудове розслідування триває. Його ведуть детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП.

Фінансові скандали в Бурштині: мер Андрієшин та його бізнес

У Бурштині, на фоні протестів проти підозрілих витрат з бюджету, зростає інтерес до діяльності міського голови Василя Андрієшина. Його термін перебування на посаді супроводжується кримінальними справами, зв’язками з підрядниками та питаннями щодо прозорості витрат громади. Поки мешканці Бурштина, що в Івано-Франківській області, протестують проти сумнівних будівельних проектів, у міській раді відбуваються не менш важливі події. Цього разу ми розглянемо постать Василя Михайловича Андрієшина — мера Бурштина, чия кар’єра супроводжується корупційними скандалами та кримінальними провадженнями, пов’язаними з можливим використанням міського бюджету на користь структур, з якими він пов’язаний. Ідеться не про мізерні суми, а про десятки мільйонів гривень. Чи став бюджет Бурштина справжньою “годівницею” для своїх? Хто контролює фінансові потоки міста під час війни — потреби громади чи особисті інтереси мера? Спробуємо розібратися. Василь Андрієшин став міським головою Бурштина у 2020 році, представляючи партію “Європейська Солідарність”. Перед обранням на цю посаду він був приватним підприємцем та головним інженером ПАТ “СТМ”. Зверніть увагу на цю компанію, адже вона ще не раз з’явиться в нашій розповіді. Паралельно з бізнесом він також був депутатом Галицької районної ради з 2010 по 2020 роки. Початок його мерської каденції запам’ятався курйозом: у офіційній біографії на сайті міськради зазначалося, що Андрієшин навчався в Чикаго, але в пункті про знання мов була лише українська та російська, а англійську він міг лише “читати і перекладати зі словником”. Це викликало хвилю сарказму в місцевих пабліках. Проте в біографії мера є й серйозні моменти, що стали приводом для відкриття кримінальних справ. Зокрема, у справі №12025090000000606 Андрієшин обвинувачується у привласненні/розтраті майна шляхом зловживання службовим становищем (ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 ККУ). Справа стосується будівництва очисних споруд у 2020 році, коли він ще не був мером, але працював головним інженером у фірмі, що їх зводила — ПАТ “СТМ”. За даними слідства, збитки склали 125 тис. грн. Андрієшин публічно заперечував політичну нейтральність підозри, назвавши суму “спірним питанням” і зазначивши, що це має вирішити суд. Мер Бурштина також має проблеми з дорожнім рухом: у реєстрах зафіксовано 36 штрафів за порушення ПДР. У 2019 році його також притягали за порушення вимог щодо запобігання конфлікту інтересів. Ще одне будівництво викликало занепокоєння в Бурштині — це зведення “Вежі Давида”. У грудні 2023 року мешканці протестували проти цього проекту, який мав стати оглядовою вежею у селі Новий Мартинів на території релігійно-історичного центру “Гора над Дністром”. Спочатку на будівництво планувалося виділити 2,75 мільйона гривень, але згодом тендер був проведений на меншу суму — 884 тисячі гривень, і переможцем знову стала ПАТ “СТМ”. Незважаючи на зменшення суми, суспільне невдоволення не зменшилося, і люди вимагали, щоб ці кошти були направлені на ЗСУ. Невдоволення викликало не лише недоцільність будівництва під час війни, але й конфлікт інтересів, адже Андрієшин був засновником ПАТ “СТМ”, а його дружина Ярослава — керівницею компанії. На момент тендеру Андрієшин уже обіймав посаду міського голови, що є замовником робіт. Бурштин під керівництвом Андрієшина став об’єктом журналістського розслідування проєкту “Наші гроші”. У ньому йшлося про ремонт водогону за 330 мільйонів гривень. Хоча тендер у травні 2025 року виграла ТОВ “ІФ-Капіталбуд”, він вважається ризикованим для репутації міського керівництва. Журналісти виявили, що ціни на матеріали у кошторисі були в 1,5–2,5 рази вищими за ринкові. Пряма афілійованість фірми з родиною міського голови створює постійний ризик звинувачень у корупції при отриманні будь-яких підрядів від міськради. Поки місцеві мешканці протестують проти “Вежі Давида”, значно більші суми осідають на рахунках бізнесу мера. Мова йде про численні тендери, які виграє ПАТ “СТМ”. Згідно з даними clarity-project, компанія виграла 112 тендерів на загальну суму 18 006 411,00 грн. Дружина міського голови, Ярослава Мирославівна Андрієшин, також має підприємницькі здібності. Раніше вона володіла бізнесом у сфері виготовлення бетонних виробів. Вона була бенефіціаром компанії “ЕКОІНВЕСТ ПРИКАРПАТТЯ” та керівницею ПАТ “СТМ”, заснованого її чоловіком. Її діяльність також пов’язана з кількома негативними історіями. У кримінальній справі No341/1159/18 Ярославу обвинувачували за ч. 1 ст. 366 КК України (складання завідомо неправдивих відомостей). У 2016 році, будучи директором ПАТ “СТМ”, вона підписала акти приймання виконаних робіт, хоча роботи були виконані лише частково. Це призвело до безпідставного нарахування бюджетних коштів на суму понад 164 тис. грн. 26 лютого 2025 року Галицький районний суд закрив провадження через закінчення строків давності. Ярослава також фігурувала як свідок у кримінальній справі No341/683/17 щодо зловживання владою. У 2018 році було відкрито виконавче провадження щодо стягнення штрафу за порушення ПДР. Наші аналітики проаналізували декларації Андрієшина і виявили, що він володіє квартирою в Івано-Франківську площею 86,8 м2 та гаражем, придбаними у 2006 році. Також він має житловий будинок у с. Новий Мартинів, придбаний у грудні 2022 року за 173 545 грн, та земельну ділянку, набутих того ж дня за 26 455 грн. Актуальним придбанням є домашня сонячна електростанція, куплена 11.07.2025 за 408 060 грн. Дружина Андрієшина також володіє кількома об’єктами нерухомості, зокрема будинком у Новому Мартиніві площею 85,7 м2, придбаним у лютому 2015 року. Вона має нежитлові приміщення в Івано-Франківську площею 179,4 м2, а також сім земельних ділянок загальною площею понад 3,7 га. Ярослава стверджує, що більшість її земельних ділянок та будинок у Новому Мартиніві не були придбані за бюджетні кошти, а є спадщиною. Серед транспортних засобів у сім’ї Андрієшиних немає розкішних автомобілів. Василь Андрієшин володіє кількома автомобілями, а його донька Софія їздить на SUBARU FORESTER 2019 року. Грошові активи сім’ї за 2024–2025 роки також викликають питання. У 2025 році дружина отримувала зарплату від Мухіної Оксани Василівни, яка має ФОП у сфері перукарських послуг, але раніше брала участь у тендерах, продаючи гранітні плити. Ця особа, з такими ж ПІБ, є ймовірною акціонеркою ПРАТ “СТМ”, що активно бере участь у міських тендерах. Отже, ми бачимо, що сукупність фактів — від кримінальних справ до участі пов’язаних структур у тендерах — формує неоднозначну картину діяльності міського голови Бурштина. Хоча частина з цих дій може виглядати формально законно, регулярність і контекст цих історій викликають обґрунтовані запитання у громади, особливо в умовах війни, коли кожна бюджетна гривня має велике значення.

На Прикарпатті судитимуть двох організаторів переправлення

На Прикарпатті перед судом постануть двоє чоловіків, яких обвинувачують в організації незаконного перетину кордону військовозобов’язаними до Румунії. Схему налагодили 41-річний чоловік із Дніпропетровщини та 36-річний житель Верховинщини. Вони шукали клієнтів і пропонували переправлення через гірську місцевість. За таку “послугу” брали 3 тисячі доларів з людини. Підозрюваних викрили та затримали у Верховині під час підготовки до переправлення чоловіка із Сумщини.

Скандал з корупцією: Ольга Дроздова отримала 7 років ув’язнення

У Києві винесено вирок у справі, що викликала широкий резонанс, щодо закупівлі овочерізок, кухонних комбайнів та сковорідок для укриттів у Дніпровському районі. Ця справа триває з 2023 року, коли чиновниця РДА, відповідальна за закупівлі, вирішила обладнати місцеві сховища. Їй призначено 7 років ув’язнення, але для арешту жінку спочатку потрібно буде екстрадувати з-за кордону. Про це повідомила Київська прокуратура. За даними слідства, у 2023 році Ольга Дроздова з Дніпровської РДА відповідала за закупівлі для укриттів району. Правоохоронці встановили, що під час закупівлі овочерізок переплата склала понад 460 тис. грн, за що суд призначив їй 5 років позбавлення волі. Крім того, під час закупівлі стільців для укриттів у школах Дніпровського району переплатили майже 1,3 млн грн. За цим епізодом її засудили до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є остаточним вироком. Також чиновниці заборонено обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, на три роки. Наразі пані Дроздова живе в Туреччині, куди виїхала в 2025 році, але могла залишити країну. Щоб знайти та арештувати пані Дроздову, українській юстиції необхідно буде докласти зусиль. ЗМІ повідомляли, що вона не з’явилася на засідання у Дніпровському райсуді 16 вересня 2025 року та втекла до Туреччини нібито “на лікування”. Суду вона надала договір оренди житла в Анталії на рік і попросила проводити засідання за її участю через відеозв’язок. Варто зазначити, що, окрім справи з овочерізками, Дроздова також підозрюється у пособництві розкраданню бюджетних коштів під час закупівлі генераторів для укриттів у навчальних закладах. Вона виїхала до Туреччини за день до призначеного засідання щодо обрання запобіжного заходу в цій справі. 26 серпня 2025 року суд ухвалив рішення про її розшук і дав дозвіл на затримання з метою приводу для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цікаво, що, за даними освітнього активіста і зовнішнього експерта Міносвіти Олексія Ксєніча, Генпрокуратура вже почала готувати документи на екстрадицію пані Дроздової до України. Тож невдовзі посадовиця може опинитися за ґратами у справі про овочерізки — її вирок є одним з небагатьох, де суд дав реальний термін ув’язнення за розтрату бюджетних коштів.

Суд залишив Галущенка під вартою із заставою 200 млн грн

НАБУ з’ясовує, яка сума коштів перебуває на рахунках Германа Галущенка у Швейцарії. Колишнього міністра залишили під арештом.

Апеляційна палата відхилила клопотання захисту ексміністра енергетики Германа Галущенка і залишила чинним запобіжний захід — тримання під вартою з можливістю внесення застави у 200 млн грн.

Сторона захисту, як і раніше, заявляла, що у справі нібито немає доказів причетності Галущенка до дій під псевдонімами «Сигізмунд» або «Професор», які фігурують у слідчих матеріалах.

Саме тому НАБУ давно потребує власної експертної установи, щоб підозрювані високопосадовці не могли роками маніпулювати експертизами та затягувати розслідування.

Прокурор наголосив, що ризик втечі є реальним з огляду на тяжкість обвинувачених злочинів. Крім того, слідство очікує відповіді від Швейцарії щодо точних сум на рахунках Галущенка.

За словами прокурора, рахунки Галущенка за кордоном наразі не заблоковані. Кошти з двох банків необхідно перевести в Україну та конфіскувати, однак у разі пом’якшення запобіжного заходу підозрюваний може цьому перешкодити.

Олег Цюра: шахрайські схеми та зв’язки з Росією

Олег Цюра, громадянин Німеччини, який займається офшорними схемами, пов’язаними з виведенням коштів з українських державних підприємств, почав активну кампанію з очищення інтернету від згадок про свої зв’язки з російськими структурами та участь у сировинних потоках. Матеріали, що висвітлюють його роль у цих схемах, зникають з публічного простору. У нашому розслідуванні ми наводимо факти, компанії та зв’язки, які він намагається приховати, оскільки вони демонструють, як роками функціонували ці фінансові механізми. Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, публічно говорить про «фінансову безпеку сім’ї», але насправді вже понад десять років активно залучений у виведення грошей та сировини з українських державних підприємств. Він не є випадковим посередником, а постійним оператором фірм-прокладок, які обслуговували інтереси Миколи Мартиненка, Дмитра Фірташа та інших сировинних трейдерів, пов’язаних із Росією. Цюра був керівником та підписантом компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG (Німеччина/Швейцарія). Через цю структуру у 2018 році була спроба нав’язати Східному гірничо-збагачувальному комбінату контракти на постачання цирконієвої продукції. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який остаточно підтвердив, що схема тиску через суди провалилася, але сама спроба продемонструвала механізм: не виграти аукціон, а через суд заблокувати конкурента та перехопити потік сировини. Офшорна трейдерська структура TF&H Transforwarding Holdings Ltd (Кіпр), директором якої є Борис Гаспарович, а секретарем — Cymanco Services Limited. Cymanco також фігурує як секретар Jeprano Trading Limited (Кіпр). Jeprano, в свою чергу, є співзасновником російського ТОВ «Авангард», а через нього — ТОВ «Міка Холдинг» (Московська область). Обидві компанії продовжують свою діяльність. Раніше в них працювали Давид і Арман Гранци, сини Артура Гранца, які мають зв’язки з Арсенієм Яценюком та Андрієм Іванчуком. Це вже не випадкові збіги, а стійкий зв’язок між Кіпром, Німеччиною та Росією. У період з 2014 по 2017 роки НАБУ виявило схему в «Об’єднаній гірничо-хімічній компанії». Руслан Журило, голова ОГХК, його заступник та начальник відділу продажів продавали продукцію держкомпанії афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами, а потім перепродавали за ринковими. Збитки склали близько 13 мільйонів доларів. Журило є людиною Миколи Мартиненка, а начальник відділу продажів — колишнім менеджером структур Дмитра Фірташа. У цей період Цюра виступає як зручний «західний» трейдер для таких операцій. У 2020 році схема знову активізується. ОГХК очолює Пітер Девіс, людина з орбіти Фірташа, раніше помічений у наглядовій раді банку «Кліринговий дім». Саме в цей час ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH Олега Цюри купує 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГОКу. Ціна була занижена, платіж відстрочений, а сировина не перевірялась, судна йшли без кінцевого пункту призначення. За даними джерел, ця партія могла бути відправлена в окупований Крим, куди до 2014 року той самий комбінат постачав сировину для «Кримського титану» Фірташа. Паралельно з цим спливає справа ексголови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, пов’язана з розкраданням Одеського припортового заводу та ОГХК на суму близько 10 мільярдів гривень. Серед фігурантів — Сергій Байрак, який відповідав за виведення коштів за кордон. Його зв’язок із Цюрою простежується через ту ж саму ITS International Trade. У цьому ж контурі — Денис Горбуненко, довірена особа Фірташа в Лондоні. Після 2022 року Цюра не зникає, а переформатовується. У 2023 році він стає членом правління UCG Trade AG (Швейцарія), трейдера сировини. У 2024 році акції переходять до Linvo AG, де раніше працював сам Цюра разом із родичкою Людмилою Цюрою. У цих же структурах також фігурує Людмила Мханго, колишній співробітник Interchrome AG, трейдера, який фактично співпрацює з російською MidUral Industrial Group. До Цюри там працював Йоханн Еккерт, екскерівник RusChrome GmbH (Німеччина), яка на 100% належить MidUral. Цюра та Еккерт також перетиналися у Phoenix Resources AG (Цюрих) — трейдері, що імпортує метали та сировину з Росії. Отже, йдеться вже не про минулі зв’язки, а про активні канали торгівлі з російськими структурами.

Брат очільника ДПС Київщини працює в ТЦК і має АЗС

Андрій Двірко, родич керівника податкової служби Київської області, очолює групу документального забезпечення Бориспільського районного ТЦК та СП та володіє бізнесом у сфері автозаправок.

Андрій Двірко є братом Олександра Двірко, який обіймає посаду начальника Головного управління ДПС у Київській області. Обоє є уродженцями Яготина Київської області. Така ситуація викликає запитання щодо можливого конфлікту інтересів, адже один брат керує податковою службою регіону, а другий веде бізнес у галузі торгівлі паливом.

Андрій Двірко володіє 100% корпоративних прав у ТОВ «Автогазтрейд» (код ЄДРПОУ 40529333) вартістю 1,2 млн грн. Підприємство займається роздрібною торгівлею паливом, зокрема автогазом. Раніше серед співвласників були його дружина Альона Двірко та інші родичі, однак з 2021 року він є єдиним власником.

Дохід від бізнесу становив 113,7 тис. грн у вигляді зарплати та 12 тис. грн від оренди майна. Дружина Альона отримала 1,25 млн грн від підприємницької діяльності.

У власності родини є таке нерухоме майно: нежитлове приміщення площею 147,3 м², набуте у 2021 році; квартира 66 м², придбана у 2018 році; квартира 52 м², придбана у 2011 році; нежитлове приміщення в Березані, набуте у 2022 році; ділянки площею 254 м² у Згурівці, 600 м² у Березані та 1500 м² у Мар’янівці; нежитлове приміщення 98,8 м² у Згурівці, набуте у 2024 році.

Також Андрій Двірко має Dodge Journey (2016) вартістю 123 тис. гривень, вантажний Opel Combo-D Van (2016) та вантажний DAF FT XF105 (2013).

У декларації вказані 55 тис. доларів, 30 тис. євро та 300 тис. гривень. У дружини задекларовано 300 тис. євро. Сім’я проживає в Яготині Бориспільського району Київської області та виховує двох синів — Антона та Олексія.

Повернення прокурора Співакова: мільйони з азартних ігор

Історія Артема Співакова ілюструє збій у системі, де державні процедури втрачають свою логіку. Прокурор, який не зміг пройти базове тестування, демонструє стабільні мільйонні доходи від азартних ігор і, незважаючи на це, повертається до прокуратури після офіційного звільнення. За інформацією Телеграф, у 2020 році Співаков, який займав посаду начальника Мар’їнського відділу Волноваської прокуратури Донецької області, не зміг пройти обов’язкове тестування на загальні здібності та навички роботи з комп’ютером. Він отримав 90 балів при прохідному рівні 93 і був звільнений за невдалу атестацію. Спроба оскаржити це рішення в судах спочатку була успішною — перші інстанції стали на його бік. Проте у травні 2023 року Верховний Суд остаточно підтвердив законність його звільнення. Формально це мало завершити його кар’єру в прокуратурі, але фактично це не так. У 2024 році Співаков подає декларацію як прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури. Як особа, яка не пройшла атестацію і програла справу у Верховному Суді, повертається в систему і займає окружну посаду — це питання залишається без публічної відповіді. Паралельно з цим у його деклараціях з’являється новий джерело доходів — азартні ігри. У 2023 році це виглядає як незначний епізод: 14 740 гривень виграшу від онлайн-казино. Однак у 2024 році сума різко зростає — 1 096 299 гривень, задекларованих як виграш від компанії «Нейтів Аппс» (бренд Super Gra). У 2025 році він отримує майже таку ж суму: 1 007 017 гривень від тієї ж компанії. Таким чином, два роки поспіль доходи від азартних ігор практично дорівнюють офіційній зарплаті прокурора. У 2024 році він заробив на службі 939 599 гривень, а у 2025 — 1 020 898 гривень. Ігрові доходи не просто доповнюють зарплату — вони стають порівнянними з нею. Сам Співаков стверджує, що це не одиничні великі виграші, а серія менших — по 40–45 тисяч гривень за раз. Для досягнення річного результату в понад мільйон гривень потрібно не менше 20–25 успішних сесій. Враховуючи, що казино завжди має математичну перевагу, загальна кількість ігрових сесій повинна бути значно вищою — близько 40–50 на рік. Це свідчить про регулярну гру — фактично щотижневу. І це не враховує обсяги ставок, необхідних для досягнення таких результатів. При стандартних показниках повернення гравцю (RTP близько 95%), щоб виграти 40–45 тисяч гривень, потрібно робити ставки, що дорівнюють цим сумам. Це не випадкова удача, а системна і фінансово ємна діяльність. Окреме питання викликає динаміка виграшів. Майже ідентичні суми за два послідовні роки, отримані від однієї компанії, виглядають незвично для азартних ігор, де результати за своєю природою нестабільні. У публічному просторі немає пояснень, які б знімали цей дисбаланс між ймовірністю і результатом. Компанія, від якої надходять основні виплати, — «Нейтів Аппс» — працює під брендом Super Gra і має офіційну ліцензію. Її бенефіціаром є громадянин Грузії Бека Пааташвілі. За даними відкритих реєстрів, фінансові показники компанії значно нижчі за суми, які декларує Співаков як свої виграші. Це додає ще один рівень питань до загальної картини. На цьому фоні історія Співакова виходить за межі приватного випадку. Вона стосується кількох аспектів: кадрової політики прокуратури, механізмів повернення звільнених співробітників, прозорості доходів державних службовців і їхньої взаємодії з ігровим бізнесом. Ключове питання залишається без відповіді: що саме відображають ці декларації — виняткову удачу окремого гравця чи систему, в якій окремі доходи потребують більш детального пояснення. Поки це питання не закрите, історія Співакова залишається не про азартні ігри, а про вразливості всередині самої системи.

Корупційні схеми у Вінницькій області: приватизація заповідників

У Вінницькій області продовжують діяти корупційні схеми, які перетворюють державні заповідники на приватні мисливські угіддя. Господарський суд міста Києва не повернув державі понад тисячу гектарів загальнозоологічного заказника «Буго-Деснянський», які опинилися під контролем родини колишнього керівника вінницьких лісгоспів Анатолія Бондаря. Це рішення є частиною тривалої історії привласнення природних ресурсів родиною ексочільника лісової галузі регіону, що охоплює 1073 гектари лісів.Історія «прихватизації» заповідника почалася з рішень обласної ради 2007–2011 років, які призвели до того, що заповідні землі Михайлівського лісництва потрапили в користування приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке». Незважаючи на законодавчу заборону на ведення мисливського господарства в межах екологічної мережі, приватні структури роками почуваються там комфортно.Прокуратура намагалася розірвати сумнівні договори, але зіткнулася з незвичною юридичною логікою судді Сергія Мудрого. Суддя визнав, що пункти договору, які дозволяють приватній фірмі полювати та розпоряджатися впольованими тваринами в межах заповідника, є незаконними. Проте суд не скасував договір повністю, стверджуючи, що ці положення не є його «істотними умовами». Це означає, що договір може залишатися чинним навіть без права на полювання, хоча полювання є ключовою складовою такої діяльності.Закон України «Про природно-заповідний фонд» забороняє діяльність, яка може завдати шкоди природним територіям. Однак суд використав поняття «регулювання чисельності тварин» як обґрунтування своїх рішень. Таким чином, судове рішення дозволяє приватній компанії залишатися на заповідних землях, незважаючи на те, що метою їхньої діяльності зазвичай є комерційне використання природних ресурсів, а не їх охорона.Причини судової прихильності до вінницьких «хазяїв» лісу, очевидно, слід шукати в родинних зв’язках. Засновником фірми-бенефіціара є Олександр Таран — зять Анатолія Бондаря, який очолював галузь на Вінниччині понад 30 років. Бондарь став символом моделі, за якою державний ресурс десятиліттями перетворювався на сімейний капітал. Його вплив не зменшився навіть після кримінальної справи про спробу підкупу керівника Вінницької ОВА Сергія Борзова. Слідство зафіксувало, що у листопаді 2022 року Бондар намагався «забронювати» за собою посаду під час реорганізації галузі, передавши посадовцю 25 тисяч доларів США. Незважаючи на підозри у хабарництві, Бондар продемонстрував значну платоспроможність, сплативши 2 мільйони гривень застави в день її призначення. Справжня сила його «імперії» тримається на стратегічних шлюбах трьох дочок, які створили навколо активів батька фактично непробивний щит.Родинні зв’язки Бондаря охоплюють ключові ланки державного апарату. Одна з дочок, Олена Міленко, була депутаткою Вінницької обласної ради та очолювала Вінницький навчальний центр Національної школи суддів України. Її чоловік працював заступником керівника Вінницької місцевої прокуратури, яка мала б реагувати на можливі земельні зловживання. Інша дочка, Ольга Коткова, нотаріус, забезпечує тил через свого чоловіка — суддю Господарського суду міста Києва, де розглядаються позови проти родинних фірм. Третя дочка, Оксана Таран, разом із чоловіком контролюють структури, що експлуатують лісові масиви. Оксана також є докторкою медичних наук та працює акушеркою-гінекологом у Вінницькому національному медичному університеті.Зміни в структурі сімейного ТОВ «Рекреаційне мисливсько-рибальське господарство «Вольєр» свідчать про спроби уникнути уваги правоохоронних органів. Після зацікавленості правоохоронців, засновницею стала Тетяна Лобастова, яка також працює в медуніверситеті.Ця родинна мережа дозволяє системно «нарізати» заповідні землі під виглядом рекреації, як це сталося в Іллінецькій громаді, де замість охорони природи з’явилися приватні готелі та котеджі. Справа «Буго-Деснянського» заказника — це лише верхівка айсберга, адже аналогічні схеми реалізовані в інших заказниках. Правоохоронці постійно стикаються з однією і тією ж тактикою: заміна власників на підставних осіб та використання прокурорських зв’язків для моніторингу слідства.Рішення Господарського суду стало ударом не лише для прокуратури, яка звітувала про повернення державі лісів, але й наочним свідченням того, що феодальні порядки в Україні не зникли, а лише змінили форму.