Депутат Київради від «ЄС» Костянтин Усов у 2025 році офіційно заробив понад 1,59 млн грн на посаді заступника мера. Як зазначає видання “Викривач”, це свідчить про його значні фінансові досягнення. У сімейному колі також все стабільно: син Теодор отримав подарунок від діда на понад 872 тис. грн. Сам Усов зберігає готівкою 295 тис. доларів і ще 7,8 тис. євро, що слугує фінансовою подушкою на випадок непередбачених обставин. Проте питання щодо інших доходів, зокрема пов’язаних із делініаторами, у декларації залишилось без відповіді, що викликає певні сумніви.
Скандал з ремонтом вулиці Чорновола в Рівному
У капітальному ремонті вулиці Чорновола планувалося встановлення чотирьох сепараторів для очищення дощової води. У матеріалі йдеться про те, як фірма «БК “Будальянс груп”» (співвласник Валерій Войтко та співвласниця частки Даніела Хлевна) заробила на цьому. В центрі уваги – батько Даніели Олександр Хлевний, відомий як «Саша Калач», та в.о. рівненського міського голови Віктор Шакирзян, підлеглі якого укладають угоди з цією фірмою на десятки мільйонів. Згідно з інформацією, фірма земляка Шакирзяна досі не завершила ремонт вулиці Чорновола вартістю понад 110 мільйонів гривень, хоча роботи розпочалися влітку 2023 року. Проїзну частину та тротуари відремонтували в перший рік, але фірма «БК “Будальянс груп”» мала встановити сепаратори для очищення стічних вод за 24 мільйони гривень, зокрема для мікрорайону «На Щасливому». Чому сепаратори досі не працюють і чому за них переплатили, ймовірно, 12 мільйонів, розглядаємо далі. У травні 2023 року Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради оголосив тендер на ремонт ділянки вулиці Чорновола. Ділянка була виділена червоним кольором. Тернопільська фірма «БМБУД» подала дешевшу пропозицію, але її відхилили через брак документів. Договір підписали з «Будальянс груп» на суму 97 мільйонів 77 тисяч гривень, згодом сума зросла до 110 мільйонів, а термін виконання робіт продовжили до 1 червня 2026 року. За даними порталу використання публічних коштів, підряднику сплатили 100 мільйонів гривень, але основні та додаткові договори досі не виконані. У червні 2023 року директор департаменту Руслан Гудима зазначив, що проект ремонту вулиці Чорновола передбачає водовідведення, тротуарну інфраструктуру та саму дорогу. За даними актів на будівельні роботи, за сепаратори-нафтовловлювачі фірмі «Будальянс груп» сплатили понад 24 мільйони гривень. Середня ціна одного сепаратора становила 6 мільйонів 128 тисяч гривень. Загальна вартість сепараторів склала 24 мільйони 510 тисяч 261 гривню з ПДВ. Спочатку планувалося два комплекти сепараторів, але після коригування проекту їх стало чотири. Встановлення сепараторів обґрунтовується вимогами законодавства, оскільки неочищена стічна вода є причиною забруднення водних об’єктів. Інженер «Будальянс груп» Ігор Гончарук пояснив, що ці конструкції очищають дощову воду від нафтопродуктів. Сепаратори ще не ввели в експлуатацію, оскільки роботи не завершені. На запитання про причини затримки, Тамара Самсонюк, яка здійснює технічний нагляд, зазначила, що ще тривають роботи. Експерт Ігор Щербак висловив занепокоєння, що сепаратори можуть забитися піском через відсутність обслуговування. Вартість сепараторів від «Vodaland» могла б скласти близько 15 мільйонів гривень, тоді як департамент сплатив понад 24 мільйони гривень. Відповідно, потенційна переплата становить близько 12 мільйонів гривень. Департамент стверджує, що роботи проводяться відповідно до документації. В.о. міського голови Віктор Шакирзян запевнив, що сепаратори мають бути введені в експлуатацію до кінця 2025 року, але проблеми залишаються. Директор та співвласник «Будальянс груп» Ігор Войтко не надав коментарів щодо сепараторів. Фірма «Будальянс груп» має тісні зв’язки з місцевими політиками та укладає контракти без тендерів. Загальна сума договорів з бюджетними установами перевищує 3 мільярди гривень.
Портова концесія: 40 років під контролем чиновників
Чиновники об’їздили світ за рахунок платників податків, представляючи “проєкт століття”, але обговорення в парламенті зводиться до кольору паперу та процедури відкриття секретних пакетів. Як повідомляє “Аргумент”, поки транспортна галузь страждає від нестачі кадрів, влада планує закріпити портову логістику в “ручному режимі” на наступні 40 років. “Куди ж вони знову з тим тортиком поїдуть?” — запитав я у статті про багаторічну метушню міністерства навколо портової концесії. Чиновники вже об’їздили та обговорили майже всі куточки світу з цим державно-приватним проєктом, витрачаючи кошти платників податків. І це ще не кінець. 26 березня в комітеті Верховної Ради з економічного розвитку два заступники міністра представили цю концесію. Вони пояснили, що концесія — це передача об’єкта в управління приватному партнеру на визначений термін (у цьому випадку — до 40 років), при цьому держава залишається власником та отримує дохід. Далі відбувається етап конкурентного діалогу з учасниками, де умови договору обговорюються заздалегідь. Після цього подаються фінальні пропозиції в закритих конвертах. Кожен учасник заповнює спеціальну форму, яка запечатується у конверт, що змінює колір при відкритті. Цілісність конвертів перевіряється кожним учасником, а їхнє відкриття відбувається публічно з участю всіх зацікавлених сторін. Проте в парламенті не обговорюють, що саме буде вантажитися, хто цим займатиметься та яких показників очікують. Уся увага зосереджена на тому, як і хто відкриває конверти. Виявляється, вся державна стратегія — у конвертах.
Першочергова критика ренти на сорок років породжує кілька запитань. Чому саме 40 років? Чи не намагаються міністерські чиновники забезпечити собі “довгострокову ренту” з однієї угоди на чотири десятиліття? Чому така впевненість у тому, що держава отримуватиме прибутки? Жоден концесійний проєкт в Україні досі не приніс реальних грошей до бюджету. Якби мене запросили до парламентського комітету, я б навів історичні приклади українських концесій та їх результати. Перші спроби, такі як будівництво центрального водогону в Києві (1870–1872 рр.), закінчилися лише зміною влади у 1917 році. Харківський досвід був ще гіршим: бельгійці отримали концесію на кінну залізницю у 1882 році, але проект швидко закрили через конфлікт із міською владою. Навіть у радянські часи були спроби створення змішаного товариства “Нова Баварія” у 1923 році, яке ліквідували вже наступного року. Сьогодні чиновники з гордістю говорять про “конверти, що змінюють колір”, у присутності депутатів, яких суспільство давно вважає експертами з різнокольорових конвертів.
Тепер щодо змістовної критики. Чиновники представляють проєкт як шлях до створення понад 1200 нових робочих місць. Проте нещодавно їхній міністр заявив на конференції Світового банку про стрімке зростання дефіциту кадрів у транспортній галузі. Лише в автомобільному та міському транспорті вже є 240 тисяч вакансій, а протягом наступних п’яти років знадобиться ще 100 тисяч працівників. В Україні немає потреби штучно створювати робочі місця — на вже наявних просто нікому працювати. Чи готові концесіонери до конкуренції не за вантажі, а за звичайних портових працівників? Чи враховано це в їхніх бізнес-планах? Якщо людей не знайдуть в Україні, то привезуть працівників з Індії чи Туреччини або просто зупинять роботу? Ба більше, минулого року в Польщі українці без жодних “міністерських прокладок” відкрили 1370 компаній. Можливо, міністерству краще займатися не імітацією створення місць у портах, а умовами, щоб українці створювали ці місця вдома.
Приклад нічного клубу “Ітака” в Одеському порту ілюструє ситуацію. Фірма орендувала 80 квадратних метрів у центрі Аркадії, але роками не платила орендну плату державі — конверти були, а грошей не було. Судові процеси тривають з 2020 року. Якщо за 80 метрів судяться роками, що буде з концесією на 40 років при повній закритості теми від фахівців? Коли проєктом займаються люди, які не є спеціалістами у питаннях транспорту, судова перспектива може затягнутися на десятиліття. У громади Чорноморська вже десять років порожніють термінали 1–3, і міністерство хоче зафіксувати перевалку брудних вантажів на 40 років. Чому не запитують самих чорноморців? Можливо, після війни там краще побудувати завод БПЛА, IT-хаб або рибну фабрику? Чи навіть сучасний аеропорт, проект якого вже існує. Якщо запропонувати цю територію умовній “Люфтганзі”, конкурс був би справді незабутнім. Після війни 19 українських портів стануть вільними, і логістичні маршрути зміняться докорінно. Чому не готувати під концесію Дніпро-Бузький порт, який раніше працював на північного сусіда? Його обсяги вдвічі більші за ті, що потрібні для концесії у Чорноморську. Закріплення старих логістичних схем на десятиліття вперед заважатиме розвитку конкуренції в країні. Жоден логіст чи економіст не візьме на себе такі зобов’язання на 40 років, якщо ризикує власними грішми. Проте кілька чиновників за великі державні зарплати вводять суспільство в оману незрозумілим проєктом.
Судячи з останніх заяв, оптимальна модель проєкту почне формуватися лише зараз, під час діалогу з учасниками. Виникає питання: з чим же ви роки їздили за кордон, якщо моделі досі немає? Міністерство свідомо не розголошує кількість заявок, нібито “щоб зберегти чесну конкуренцію”. Тобто конкурс проводять кілька чиновників на власний розсуд, вони ж розкривають конверти, і навіть кількість цих конвертів є секретом для суспільства. Важко буде підібрати кримінальну статтю під ці дії чиновників, але виставити їх за поріг державної служби — обов’язкова умова. Держслужбовці не повинні займатися комерційними проєктами. Де з’являється комерція в чиновницьких кабінетах, там завжди з’являються конверти — у секретній кількості та з ефектом зміни кольору. Суспільство чекає на результати, а чиновники продовжують відкривати свої таємничі конверти.
Підозра директору Департаменту комунальної власності Києва
Солом’янська окружна прокуратура Києва повідомила директору Департаменту комунальної власності міста Києва про підозру у службовій недбалості, що призвела до приватизації комунального приміщення вартістю близько 7,4 млн гривень. Департамент очолює Андрій Гудзь. За інформацією Київської міської прокуратури, досудове розслідування виявило, що приміщення, розташовані на вул. Пост-Волинська в Солом’янському районі, з 2011 року перебували на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація» та тривалий час передавалися в оренду. Орендар зобов’язаний був здійснювати поточний ремонт за власний рахунок, без права на компенсацію або зарахування таких робіт як поліпшення. В результаті підробки ряду документів, орендар приватизував приміщення без законних підстав. Це призвело до недоотримання містом майже 1,4 млн гривень за оренду. Дії посадовця, який не забезпечив контроль за збереженням та використанням орендованого комунального майна, а також не проконтролював вартість ремонту, що дозволило орендарю приватизувати приміщення, кваліфіковані як неналежне виконання службових обов’язків (ч.2 ст. 367 КК України).
Справи АМКУ: зміни у складі суддів ВАКС
Троє суддів першої інстанції Вищого антикорупційного суду переходять на роботу до Апеляційного суду ВАКС. Це призведе до призначення нових суддів, що стане підставою для розгляду деяких справ спочатку. Зокрема, йдеться про справу голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка. Ймовірно, що судді не встигнуть розглянути цю справу до свого переходу до апеляції. Хоча строки давності у справі спливають нескоро, Кириленко може виграти щонайменше пів року через зміну суддів. Важливим є ще один момент: хоча роль Президента у призначенні суддів ВАКС є суто церемоніальною, практика демонструє, що ці призначення можуть затягуватись. Тому важливо, щоб такі чутливі справи не стали розмінною монетою в процесі призначення. Якщо ж резонансні справи роками рухаються по колу, суспільство отримує сигнал не про невинуватість обвинувачених, а про неспроможність держави забезпечити відповідальність.
Власна система ППО: обіцянки та мільярдні прибутки
В Україні почали обговорювати можливість створення власної системи протиповітряної оборони (ППО) для захисту від балістичних ракет, яка повинна стати «дешевшою альтернативою Patriot». Про це повідомив Денис Штілерман, який вже веде переговори з європейськими партнерами та обіцяє результати в найближчі роки. Як зазначає блогер Володимир Бондаренко, ці заяви робляться в той час, коли США можуть зменшити постачання системи Patriot, яка є єдиною реальною системою для перехоплення балістичних ракет. Це створює реальний ризик залишитися без належного захисту вже зараз. На фоні цього обіцянки швидко розробити «свій Patriot» виглядають як спроба отримати десятки мільярдів бюджетних коштів. У цій сфері вже обертаються значні суми. Помічниця Штілермана, Ірина Терех, у 2024 році засновує компанію «Стеллар Джет», яка в 2025 році отримує 5,3 млрд грн виторгу та 3,4 млрд грн чистого прибутку, що становить 64% рентабельності під час війни. І це лише одна з компаній у цьому пулі. В результаті маємо просту ситуацію: країна ризикує залишитися без реальної системи ППО, в той час як їй пропонують історію про «дешевший Patriot», під яку вже формується ринок з мільярдними прибутками.
Декларація Віктора М’ялика: доходи та нерухомість у 2025 році
Народний депутат з Рівненщини Віктор М’ялик оприлюднив свою декларацію за 2025 рік, в якій вказав мільйони гривень доходів, численні об’єкти нерухомості та грошові заощадження. У документі зазначено доходи від роботи у Верховній Раді, операцій з нерухомістю, а також майно депутата та членів його родини. Декларацію було опубліковано на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, а сам Віктор М’ялик подав її 30 березня 2026 року. За інформацією з декларації, депутат зареєстрований у селі Мотовилівка, що на Київщині, і вказав у документі дружину, трьох синів та двох дочок. За 2025 рік він заробив 668 667 гривень у Верховній Раді, отримав понад три мільйони гривень за продаж нерухомості, приблизно 11,5 мільйона гривень за оренду майна та 65 гривень бонусів від банку. Один із синів нардепа заробив 1 011 541 гривню за оренду майна, а дружина — 2 098 545 гривень. Дружина також отримала 4 951 750 гривень дивідендів. Щодо грошових активів, на банківських рахунках народний депутат має 13 792 доларів США, готівкою — 780 000 доларів США та 94 500 000 гривень. У банку дружина має 31 308 089 гривень та 1 790 275 гривень процентів, а один із синів — 5 475 150 гривень збережень та 1 340 767 гривень процентів. Також він має 600 000 гривень готівкою.
Справжня історія Дениса Штілермана: міфи та реальність
Офіційна біографія Дениса Штілермана виглядає майже ідеальною: геніальний інженер, автор інноваційних оборонних розробок, людина, що стоїть за проєктами ракет і дронів, зокрема, навколо бренду Fire Point і розробки ракет Flamingo. Публічний образ Дениса Штілермана сформовано чітко: патріот, технократ, рятівник нації, який закриває критичні потреби фронту, з’явившись в найскладніший момент для країни. Але чим більше пафосу навколо нього, тим більше питань виникає. Головне з них: чому реальна біографія так сильно розходиться з публічною картинкою? Чому складається враження, що Штілермана занадто швидко зробили героєм? Перші серйозні сумніви з’явилися після публікацій про «проєкт Flamingo» та роль Штілермана як «головного конструктора». Кілька джерел вказали на явні невідповідності, які замовчуються в «парадних» матеріалах про нього: – відсутність прозорої історії кар’єри; – раптова поява Штілермана як головного конструктора «вундервафлі», яка «зітре Москву в пил»; – незрозуміла структура власності Fire Point, головного виробника української «зброї відплати»; – суперечності в біографії, де навіть у власних інтерв’ю він плутається в деталях. Є й інші ознаки, що з Штілерманом щось не так. Українські медіа зазначають, що він не є власником Fire Point, попри офіційне позиціювання. Це може свідчити про те, що він або найманий менеджер, або фігура прикриття. Ще одним маркером є систематичні спроби видалення інформації про нього. Зафіксовано звернення від Fire Point до Lumen Database на видалення негативної інформації про Штілермана, пов’язаної з «порушенням авторських прав». Цей метод зачистки активно використовують багато українських «топів», пов’язаних з вищим керівництвом. Спроби зачистки настільки масові, що їм присвячено кілька журналістських розслідувань, які систематизують матеріали, що активно чистять. Окремо варто зазначити, що особливу увагу «чистильники» приділяють біографічним деталям щодо сім’ї Штілермана. Коли компанія оборонного сектору займається репутаційним клінінгом, це завжди сигнал. Ім’я Штілермана спливає в кількох гучних історіях. Розслідування пов’язують Fire Point з фігурантами «Міндічгейта», зазначаючи його зв’язки з Тимуром Міндічем. Через структури, пов’язані з Fire Point, проходили мільярдні бюджетні кошти, але прозорість контрактів відсутня. Деякі видання прямо заявляють про «замітання слідів». Окремий пласт матеріалів, які намагаються зачистити, стосується походження Fire Point. Компанія, пов’язана з постачаннями дронів, виросла зі структури, що займалася підбором акторів для шоу. Це виглядає абсурдно, але підтверджується джерелами. Перехід від кастинг-агентства до оборонки може бути або неймовірним кейсом трансформації, або класичною схемою проксі-бізнесу. В українських реаліях усі розуміють, про що йдеться, але небагато наважуються це озвучити. Причина мовчанки проста – за Fire Point стоять близькі друзі Зеленського. Розслідування вказують на кілька ключових груп впливу: оточення Міндіча, бізнес-зв’язки через проксі-компанії та контакти з російським середовищем. Частина видань також згадує зв’язки з бізнес-групами Цукерманів та Фурсенка. У цьому контексті варто зазначити, що Міндіч є власником ізраїльського паспорта, а Ізраїль своїх громадян нікому не видає. Виникає питання: чи є Штілерман самостійною фігурою, чи ж це звичайний «фунт», що закриває когось? Якщо зібрати все до купи, виходить, що Штілерман не володіє жодною часткою в Fire Point; його публічність зросла з появою держзамовлень; біографія надто фрагментарна та суперечлива. Він з’являється в публічному просторі після скандалу навколо оборонних замовлень, які провалила Fire Point. Реальні бенефіціари невідомі. Це типова модель «фунта»: публічне обличчя – одна людина, а реальні гроші – у зовсім інших. Один з найтоксичніших епізодів – історія з російським громадянством. Штілерман визнав наявність російського паспорта тільки після публікацій розслідувачів. Це ключовий момент, адже якби це була «давня історія», її б розкрили одразу. Але сталося навпаки: інформація витікає, починається тиск на видання, а потім, коли стає зрозуміло, що громадянство вже не приховати, з’являється нашвидкуруч зліплене визнання. Щодо його «відсидки в тюрмі ФСБ» – тут навіть коментувати нічого. Це класична схема «контрольованого удару». Але в цій історії є логічні розриви: чому мовчав до публікацій? Чому Штілерман бреше про володіння Fire Point? Чому його біографія кишить суперечностями? Як кастинг-структура стала оборонним підрядником? Чому так агресивно видаляють інформацію? Залишаються відкритими питання: структура володіння Fire Point; реальні замовники проєктів; канали розподілу бюджетних коштів; міжнародні зв’язки. І найголовніше – хто приймає рішення, і на чию користь перерозподіляються величезні потоки грошей? Відповідь, судячи з усього, прагматична і цинічна. Коли люди, які розподіляють потоки, розуміють, що війна – це хороший бізнес, на якому можна швидко заробити. Україні потрібні історії успіху, нові «герої оборонки», символи технологічного прориву. Денис Штілерман підходить для цієї схеми ідеально: молодий, медійний, пов’язаний з ракетною тематикою. Але проблема в тому, що його образ формується швидше, ніж перевіряються факти. В результаті виникає черговий скандал, на який творці образу «рятівника Вітчизни» змушені реагувати реактивно, намагаючись замаскувати факти. Виходить досить кострубато, що тільки підливає масла у вогонь. Це відбувається завжди, коли за справу беруться представники «Кварталу 95». Ця структура пов’язана зі співвласником компанії Студія «Квартал-95». Коли виникають корупційні скандали, їх гасять на самому верху. Якщо загасити не вдається, ключові фігури розслідувань загадковим чином вислизають з рук правоохоронців. Якщо хтось вважає, що це чистий збіг, хай вірить далі. Щодо Штілермана, то не є істинною версія, яку з нього намагаються зліпити: образ «одинака-генія», який раптово рятує вітчизняну оборонку. Скоріше за все, він – публічний фасад чергового проєкту з розпилу грошей, які йдуть у мережу компаній, близьких до медіасередовища влади.
Фінансування медицини залізничників: проблеми та виклики
Більше ніж 170 тисяч працівників «Укрзалізниці» отримують в середньому близько 21 тисячі гривень на місяць, працюючи в умовах постійних ризиків і навантажень. Як зазначає блогер Володимир Бондаренко, ситуація з соціальними гарантіями суттєво змінилася після приходу до керівництва Олександра Перцовського. Зокрема, йдеться про плани забудови території відомчих медичних закладів на Повітрофлотському. Одночасно працівників переводять на систему «Лікарняної каси Львівської залізниці» — громадської організації, створеної представниками керівництва залізниці та відомчої медицини. За 2025 рік залізничники перерахували до цієї структури 171,3 мільйона гривень зі своїх зарплат. Проте, за наявною інформацією, рівень медичних послуг і забезпечення ліками не відповідає обсягам зібраних коштів. Офіційно в організації працює лише 7 осіб, що фізично не здатні обслуговувати десятки тисяч працівників по всій країні. В результаті виникає дисбаланс: сотні мільйонів гривень збираються централізовано, але якість послуг залишається низькою, що викликає питання щодо реального використання цих коштів.
Контрабанда на митниці: роль Валентини Яж у схемах
Нове розслідування журналіста Тараса Середича в рамках проєкту «Хапуга.UA» зосереджується на діяльності на М/П «Рава-Руська» Львівської митниці, де вже багато років старшою зміни є Валентина Яж. Валентина Яж є досить цікавою фігурою, і варто згадати один епізод з 2022 року, коли «Львівські митники пропустили до Польщі 82 тисячі пачок контрабандних цигарок». І хто ж був старшим зміни митників під час цього інциденту? Звісно, Яж!