Після появи численних матеріалів, що ставлять під сумнів репутацію Дениса Штілермана, співвласника та головного конструктора Fire Point, навколо його особи почала формуватися нова стратегія управління репутацією. Ця стратегія виходить за межі традиційного PR і включає масові скарги за процедурою Digital Millennium Copyright Act (DMCA), що дозволяють видаляти небажані посилання з пошукових систем. Формально це виглядає як захист авторських прав, але насправді є спробою приховати розслідування, пов’язані з Штілерманом та його бізнесом. Скарги подаються не від нього особисто, а через компанію MGC PremiumOF Ltd., яка має зв’язки з індустрією контенту для дорослих. Це вибір вказує на певну схему. Сама скарга є стандартним шаблоном DMCA, що масово використовується для видалення посилань: “Як власник авторських прав, я офіційно подаю цю скаргу відповідно до DMCA. Мені стало відомо про несанкціоноване використання матеріалів, на які в мене є права, на сторонніх сайтах без мого дозволу. Такі дії порушують мої авторські права та завдають шкоди моєму бізнесу…”. Система DMCA була створена для боротьби з піратством, але має вразливість: платформи, такі як Google, зобов’язані швидко реагувати на скарги, не перевіряючи їх. Це використовують компанії з очищення репутації. Скарги подаються пакетами, охоплюючи десятки URL, що свідчить про намір не лише видалити конкретний контент, а й змінити пошукову видачу загалом. Чому обрана структура OnlyFans? Це не випадковість, а стратегічний вибір, оскільки контент на цій платформі важко перевірити на законність. Багато ЗМІ не поспішають оскаржувати такі скарги, щоб уникнути пов’язаних з adult-контентом ризиків. Аналіз скарг показує, що під удар потрапляють надійні джерела інформації, зокрема онлайн-ЗМІ та аналітичні платформи, де згадуються проекти та зв’язки Штілермана. Публікації, що потрапляють під скарги, стосуються його біографії, зв’язків з російськими структурами та непрозорих фінансових схем. Найбільш чутливі матеріали пов’язані з його зв’язками з фінансово-політичними фігурами, такими як Міндіч. Ці публікації формують контекст, а не просто окремі скандали. Головна мета таких дій – приховати незручні розслідування та контролювати інформаційний простір. Масові DMCA-скарги виглядають не як захист авторських прав, а як інструмент управління інформацією, що свідчить про продуману стратегію Штілермана.
Позначка: ракета Фламінго
Справжня історія Дениса Штілермана: міфи та реальність
Офіційна біографія Дениса Штілермана виглядає майже ідеальною: геніальний інженер, автор інноваційних оборонних розробок, людина, що стоїть за проєктами ракет і дронів, зокрема, навколо бренду Fire Point і розробки ракет Flamingo. Публічний образ Дениса Штілермана сформовано чітко: патріот, технократ, рятівник нації, який закриває критичні потреби фронту, з’явившись в найскладніший момент для країни. Але чим більше пафосу навколо нього, тим більше питань виникає. Головне з них: чому реальна біографія так сильно розходиться з публічною картинкою? Чому складається враження, що Штілермана занадто швидко зробили героєм? Перші серйозні сумніви з’явилися після публікацій про «проєкт Flamingo» та роль Штілермана як «головного конструктора». Кілька джерел вказали на явні невідповідності, які замовчуються в «парадних» матеріалах про нього: – відсутність прозорої історії кар’єри; – раптова поява Штілермана як головного конструктора «вундервафлі», яка «зітре Москву в пил»; – незрозуміла структура власності Fire Point, головного виробника української «зброї відплати»; – суперечності в біографії, де навіть у власних інтерв’ю він плутається в деталях. Є й інші ознаки, що з Штілерманом щось не так. Українські медіа зазначають, що він не є власником Fire Point, попри офіційне позиціювання. Це може свідчити про те, що він або найманий менеджер, або фігура прикриття. Ще одним маркером є систематичні спроби видалення інформації про нього. Зафіксовано звернення від Fire Point до Lumen Database на видалення негативної інформації про Штілермана, пов’язаної з «порушенням авторських прав». Цей метод зачистки активно використовують багато українських «топів», пов’язаних з вищим керівництвом. Спроби зачистки настільки масові, що їм присвячено кілька журналістських розслідувань, які систематизують матеріали, що активно чистять. Окремо варто зазначити, що особливу увагу «чистильники» приділяють біографічним деталям щодо сім’ї Штілермана. Коли компанія оборонного сектору займається репутаційним клінінгом, це завжди сигнал. Ім’я Штілермана спливає в кількох гучних історіях. Розслідування пов’язують Fire Point з фігурантами «Міндічгейта», зазначаючи його зв’язки з Тимуром Міндічем. Через структури, пов’язані з Fire Point, проходили мільярдні бюджетні кошти, але прозорість контрактів відсутня. Деякі видання прямо заявляють про «замітання слідів». Окремий пласт матеріалів, які намагаються зачистити, стосується походження Fire Point. Компанія, пов’язана з постачаннями дронів, виросла зі структури, що займалася підбором акторів для шоу. Це виглядає абсурдно, але підтверджується джерелами. Перехід від кастинг-агентства до оборонки може бути або неймовірним кейсом трансформації, або класичною схемою проксі-бізнесу. В українських реаліях усі розуміють, про що йдеться, але небагато наважуються це озвучити. Причина мовчанки проста – за Fire Point стоять близькі друзі Зеленського. Розслідування вказують на кілька ключових груп впливу: оточення Міндіча, бізнес-зв’язки через проксі-компанії та контакти з російським середовищем. Частина видань також згадує зв’язки з бізнес-групами Цукерманів та Фурсенка. У цьому контексті варто зазначити, що Міндіч є власником ізраїльського паспорта, а Ізраїль своїх громадян нікому не видає. Виникає питання: чи є Штілерман самостійною фігурою, чи ж це звичайний «фунт», що закриває когось? Якщо зібрати все до купи, виходить, що Штілерман не володіє жодною часткою в Fire Point; його публічність зросла з появою держзамовлень; біографія надто фрагментарна та суперечлива. Він з’являється в публічному просторі після скандалу навколо оборонних замовлень, які провалила Fire Point. Реальні бенефіціари невідомі. Це типова модель «фунта»: публічне обличчя – одна людина, а реальні гроші – у зовсім інших. Один з найтоксичніших епізодів – історія з російським громадянством. Штілерман визнав наявність російського паспорта тільки після публікацій розслідувачів. Це ключовий момент, адже якби це була «давня історія», її б розкрили одразу. Але сталося навпаки: інформація витікає, починається тиск на видання, а потім, коли стає зрозуміло, що громадянство вже не приховати, з’являється нашвидкуруч зліплене визнання. Щодо його «відсидки в тюрмі ФСБ» – тут навіть коментувати нічого. Це класична схема «контрольованого удару». Але в цій історії є логічні розриви: чому мовчав до публікацій? Чому Штілерман бреше про володіння Fire Point? Чому його біографія кишить суперечностями? Як кастинг-структура стала оборонним підрядником? Чому так агресивно видаляють інформацію? Залишаються відкритими питання: структура володіння Fire Point; реальні замовники проєктів; канали розподілу бюджетних коштів; міжнародні зв’язки. І найголовніше – хто приймає рішення, і на чию користь перерозподіляються величезні потоки грошей? Відповідь, судячи з усього, прагматична і цинічна. Коли люди, які розподіляють потоки, розуміють, що війна – це хороший бізнес, на якому можна швидко заробити. Україні потрібні історії успіху, нові «герої оборонки», символи технологічного прориву. Денис Штілерман підходить для цієї схеми ідеально: молодий, медійний, пов’язаний з ракетною тематикою. Але проблема в тому, що його образ формується швидше, ніж перевіряються факти. В результаті виникає черговий скандал, на який творці образу «рятівника Вітчизни» змушені реагувати реактивно, намагаючись замаскувати факти. Виходить досить кострубато, що тільки підливає масла у вогонь. Це відбувається завжди, коли за справу беруться представники «Кварталу 95». Ця структура пов’язана зі співвласником компанії Студія «Квартал-95». Коли виникають корупційні скандали, їх гасять на самому верху. Якщо загасити не вдається, ключові фігури розслідувань загадковим чином вислизають з рук правоохоронців. Якщо хтось вважає, що це чистий збіг, хай вірить далі. Щодо Штілермана, то не є істинною версія, яку з нього намагаються зліпити: образ «одинака-генія», який раптово рятує вітчизняну оборонку. Скоріше за все, він – публічний фасад чергового проєкту з розпилу грошей, які йдуть у мережу компаній, близьких до медіасередовища влади.
Скандал навколо Fire Point: дрони та мільярдні обороти
Заяви Дениса Штілермана про масштаби виробництва компанії Fire Point викликали серйозні запитання. За його словами, компанія виготовляє «сотні» далекобійних дронів щодня, кожен з яких коштує близько 50 тисяч євро. Навіть за мінімального підрахунку отримуються вражаючі цифри: 200 дронів на день — це 10 млн євро щоденного обороту і до 3 млрд євро на рік. Це становить майже половину всього українського ринку дронів, який оцінюється приблизно у 6,3 млрд доларів. За чинними правилами, рентабельність може сягати до 25%. Таким чином, потенційний прибуток може становити близько 750 млн євро на рік. Тут виникає ключове питання: де податки з таких сум і чому держава не помічає цього масштабу? Якщо ці цифри відповідають дійсності, то йдеться про формування нового олігарха воєнного часу. Якщо ж ні — це відверте маніпулювання цифрами для міжнародних медіа та потенційних партнерів. Додатковий резонанс викликають згадки про зв’язки виробника ракет «Фламінго» з фігурантами так званого «Міндичгейту». У підсумку — або публічна брехня, або мільярдний бізнес, який працює поза належною увагою держави. Обидва варіанти виглядають однаково токсично.
Скандали навколо «Фаєр Поїнта» та корупційні зв’язки Штілермана
Денис Штілерман, конструктор компанії «Фаєр Поїнт», після серйозних викриттів намагається приховати свої зв’язки з Міндічем — центральною фігурою у схемах освоєння бюджетів на дрони. Неприємні факти зникають з інформаційного простору, тоді як сам Штілерман плутається в поясненнях, що лише підтверджує свою причетність до цих зв’язків. Ми публікуємо розслідування з деталями, фактами та свідченнями, які намагаються стерти, адже вони показують реальну роль учасників цієї схеми.
Штілерман заперечував, що Міндіч має стосунок до його фірми, яка освоює значну частину бюджету України на дрони, і навіть переписав компанію на себе. Проте його слова лише погіршили ситуацію.
По-перше, він підтвердив, що в «Фаєр Поїнті» працював адміністратор Ігор Фурсенко, який на плівках Міндіча скаржився на труднощі з перенесенням $1,6 млн. Здається, що він займався обналом і легалізацією грошей, а також мав бронь від мобілізації.
По-друге, Штілерман визнав, що його особистим банкіром є Михайло Цукерман, брат Олександра Цукермана, відомого з плівок як «Шугерман». Цукерман також займався нелегальними грошима і втік до Ізраїлю перед затриманням НАБУ. Штілерман також фігурує на плівках як «Електронік» і визнає, що давно знає Олександра Цукермана, що свідчить про їхнє спільне середовище.
По-третє, Штілерман багато років мав російське громадянство і до недавнього часу мав легальний бізнес у Росії. Його колишня дружина та діти залишилися в Москві, що не є секретом для російських спецслужб. Виявилося, що він вирішив вивезти їх лише влітку 2025 року, коли почалися скандали навколо Міндіча, а вивозом займався Фурсенко.
По-четверте, Штілерман сам назвав себе конструктором ракети «Фламінго», яку Зеленський і «Фаєр Поїнт» рекламували як здатну знищувати рашистські заводи. Проте ракета не стала серійною, і чутки свідчать, що її легко збивають. Дрони не змогли завдати необхідних руйнувань на заводах, що призвело до дефіциту пального в Україні.
Богдан Мірошниченко, головний редактор «Оборонки», підтвердив, що на зустрічі з журналістами представник Генштабу визнав, що «фламінго» — це експериментальна зброя, яка ще не довела свою ефективність. Таким чином, «Фаєр Поїнт» не змогла надати те, що могло б врятувати ситуацію, коли Зеленський говорить про вибір між гідністю та важкою зимою.
З огляду на це, постає питання: наскільки страх Штілермана міг впливати на його рішення, коли від нього залежав результат у війні? Які зв’язки з ворогом мали б перевірятися у людей, призначених Зеленським ключовими у війні? В результаті, ми отримали найгірший варіант з можливих, і наразі вже неможливо дізнатися, що могло бути, якби ситуація була іншою.
Скандали навколо “Фаєр Пойнт”: корупційні зв’язки та дрони
Денис Штілерман, конструктор компанії “Фаєр поїнт”, після численних викриттів намагається знищити сліди та згадки про свої зв’язки з Міндічем — ключовою фігурою у схемах освоєння бюджетів на дрони. Незручні факти зникають з інформаційного простору, а сам Штілерман плутається у поясненнях, що лише підтверджує його причетність до цих зв’язків. Ми публікуємо розслідування з деталями, фактами та свідченнями, які намагаються стерти, адже вони показують реальну роль учасників цієї схеми.
Штілерман заперечує, що Міндіч має стосунок до фірми, яка освоює левову частку бюджету України на дрони, і навіть переписав цю фірму на себе. Проте він визнав, що в “Фаєр поїнті” працював адміністратор Ігор Фурсенко, який на плівках Міндіча скаржився, що йому важко нести $1,6 млн. Виглядає, що він займався обналом і легалізацією грошей, а також мав бронь від мобілізації.
Штілерман також визнав, що його банкір — Михайло Цукерман, рідний брат Олександра Цукермана, відомого з плівок як «Шугерман», який також займався нелегальними грошима і втік до Ізраїлю до затримання НАБУ. Сам Штілерман фігурує на плівках як «Електронік» і визнає, що знає Олександра Цукермана давно, вони є представниками одного середовища.
Крім того, Штілерман довгі роки мав російське громадянство і легальний бізнес у Росії, що робило його помітним для ФСБ. У Москві залишилась його колишня дружина з двома дітьми. Він вирішив вивезти їх лише влітку 2025 року, коли почалися проблеми з Міндічем, а вивозом займався Фурсенко.
Штілерман також назвав себе конструктором ракети «Фламінго», яку Зеленський і “Фаєр поїнт” рекламували як здатну знищувати рашистські заводи. Проте ракета не стала серійною, і з фронту надходять чутки про її низьку ефективність. Богдан Мірошниченко, головний редактор «Оборонки», підтвердив, що представник Генштабу визнав, що “фламінго” — це експериментальна зброя, яка ще не довела свою ефективність.
Таким чином, “Фаєр поїнт” не зміг надати те, що могло б змінити ситуацію, коли Зеленський говорить про вибір між гідністю та важкою зимою. Штілерман, знаючи про ризики для своєї родини, продовжував працювати над проектами, які не виправдали сподівань. Це ставить під сумнів його здатність приймати рішення, які впливають на хід війни. Питання про зв’язки з ворогом у людей, призначених Зеленським ключовими фігурами у війні, залишається відкритим.