Максим Кутерга, 38 років, у вересні 2025 року став заступником керівника Хмельницької обласної прокуратури. Раніше він працював в Міністерстві внутрішніх справ, Генеральній прокуратурі та Бюро економічної безпеки, де навесні 2025 року короткий час виконував обов’язки директора. Значні зміни в майновому становищі його родини сталися у 2024 році, коли він працював у БЕБ, як повідомляє Шептун. У 2024 році сім’я придбала нерухомість у котеджному містечку Piemont eco Village, розташованому в селі Підгірці Київської області. Це земельна ділянка площею 6,5 сотки та двоповерховий будинок площею близько 170 кв. м. Ринкова вартість цієї нерухомості оцінюється в 250–330 тисяч доларів, що перевищує 13 млн грн. У декларації будинок зазначено як об’єкт незавершеного будівництва. Право власності оформлено на дружину Максима — Анастасію Кутергу. Сам Кутерга не декларує нерухомість. На його дружину також зареєстрований автомобіль Porsche Cayenne 2019 року, ринкова вартість якого становить приблизно 64 тисячі доларів (близько 2,7 млн грн). Офіційні доходи родини за 2024 рік складають близько 1,2 млн грн зарплати Кутерги, 1,67 млн грн доходу дружини від підприємницької діяльності та 2,7 млн грн від продажу квартири. Водночас вартість нових активів перевищує загальні доходи, а задекларовані заощадження не зменшуються. ФОП Анастасія Кутерга була зареєстрована в липні 2024 року, безпосередньо перед придбанням нерухомості; до цього її бізнес майже не приносив прибутку. Земельна ділянка під будинок була придбана в липні 2024 року за суму близько 239 тисяч грн, що значно нижче ринкової вартості подібних об’єктів. При цьому фактичне будівництво будинку розпочалося ще до придбання ділянки. Квартира, продана за 2,7 млн грн, за даними журналістського розслідування, була оформлена на покупця, який не значиться у державних реєстрах України. У 2019 році Кутерга не пройшов атестацію прокурорів і був звільнений, але згодом відновився через суд, отримавши компенсацію в понад 300 тисяч грн. У цей період він здобув адвокатське свідоцтво і працював в адвокатському об’єднанні «Лігал Стратеджі», яке пов’язують з оточенням заступника глави Офісу Президента Олега Татарова. Заступник голови громадської ради при НАЗК Сергій Миткалик зазначає, що в цій ситуації є ознаки незаконного збагачення, оскільки вартість активів родини значно перевищує підтверджені доходи. Кутерга продовжує займати свою посаду в прокуратурі, а придбаний будинок залишається в декларації як незавершене будівництво.
Фінансові звіти Олексія Цимбала: нерухомість та доходи
Олексій Цимбал, який виконує обов’язки директора державного підприємства “Зоря”-“Машпроект”, подав свою декларацію за 2025 рік. У документі він зазначив наявність нерухомості в Миколаєві, під Києвом та в Іспанії, а також вказав на мільйонні доходи своєї родини. Згідно з декларацією, Цимбал є власником двох земельних ділянок у Миколаєві загальною площею 2553 кв.м та житлового будинку площею 404 кв.м. Окрім цього, він володіє квартирою в Іспанії площею 89 кв.м, яку придбав в іпотеку у 2015 році за 5,2 млн грн. Наразі залишилося сплатити 55 тисяч євро за цю квартиру. Його дружина, Наталя Цимбал, є власницею будинку в селі Гатне під Києвом площею 143,7 кв.м, який був куплений у 2021 році за 1,9 млн грн, а також земельної ділянки площею 500 кв.м за 490 тисяч грн. Вона також володіє автомобілем KIA NIRO 2021 року, придбаним у 2024 році за 740 тисяч грн. Подружжя є співвласниками ТОВ “Кінологічний комплекс “Дог-Хаус” у Миколаєві. За 2025 рік Олексій Цимбал отримав 3,4 млн грн заробітної плати, що в середньому становить близько 286 тисяч грн на місяць. Ці кошти він заробив, працюючи фінансовим директором підприємства з січня по квітень, а з травня по грудень — як в.о. генерального директора. Окремо він задекларував 1,4 млн грн доходу від продажу нерухомості, ймовірно, йдеться про продаж квартири та гаража в Миколаєві. Дружина отримала 1,3 млн грн від продажу автомобіля LEXUS RX300 2020 року. У готівці родина має 90 тисяч грн та 17,5 тисяч євро, а на банківських рахунках — 94,8 тисяч грн та 1,7 тисяч євро. Загалом у подружжя є 17 рахунків в українських та іспанських банках. У декларації також вказано кредит на 192,9 тисячі грн, оформлений у 2024 році.
Сімейний бізнес Руслана Савчука: підозри та конфлікт інтересів
Суха декларація Руслана Савчука, головного санлікаря Івано-Франківщини, малює скромний портрет: стареньке авто та близько мільйона доходу — типовий чиновницький «мінімалізм». Проте це лише фасад. Якщо заглянути за лаштунки, через родину ситуація виглядає зовсім інакше. Дружина та діти демонструють вражаючі фінансові результати: понад 2,6 млн грн щорічного доходу, бізнес, який стабільно отримує державні контракти на приблизно 5,3 млн грн, будинок площею 250 квадратів, земельні активи та, як вишенька на торті, новенька Tesla 2023 року. Окремою історією є ремонтний тендер на майже 3 млн грн, який скасовують, але роботи дивним чином залишаються в порядку денному. Це виглядає як класичний «обхід процедур» з ручним управлінням. Весь цей фінансовий потік та сімейний бізнес обертаються в сфері дезінфекції, яку чиновник фактично контролює. Конфлікт інтересів тут не просто помітний — він яскраво світить. І, як ви зрозуміли, будуть ще деталі та коло вдячних пацієнтів з негласними розцінками.
Ремонт шкіл в Українці: підрядник без конкурсу
У місті Українка, що в Обухівському районі, планується завершити ремонт восьми навчальних закладів до кінця травня 2026 року. На ці роботи виділено понад 3 мільйони гривень, а підрядником стала місцева компанія “Гарантбуд Українка”, яка належить колишньому депутату Української міськради від “Європейської солідарності” Юрію Віліщуку. Цікаво, що чинний мер Українки також представляє цю політичну силу. Хоча Віліщук у 2020 році змінив свою політичну орієнтацію на “Радикальну партію Олега Ляшка”, він не зміг знову стати депутатом. Як стало відомо з оголошень системи публічних закупівель Prozorro, в кінці березня 2026 року Управління гуманітарного розвитку Української міськради уклало чотири контракти з ТОВ “Гарантбуд Українка” на ліквідацію наслідків обстрілів у навчальних закладах громади. Загальна сума контрактів перевищує 3 мільйони гривень. Згідно з угодами, до кінця травня 2026 року планується відремонтувати вісім навчальних закладів, з яких шість розташовані в Українці: ліцеї № 1 та 2, дитячі садки “Хоровод” та “Сонечко”, комплексна дитячо-юнацька спортивна школа і школа мистецтв. Один навчальний заклад буде відновлено в кожному з двох сіл громади: гімназія у Жуківцях та ліцей у Трипіллі. Основні роботи, передбачені договорами, включають заміну металопластикових вікон і дверей, штукатурення та фарбування укосів. Обсяги робіт варіюються, в деяких закладах передбачено тимчасове закриття вікон OSB-плитами, встановлення підвіконь, зливів і дверної фурнітури. Ремонт академічного ліцею №2 включено в два договори з різними обсягами робіт. Всі угоди укладені без проведення конкурсів, що пояснюється терміновістю робіт і нестачею часу для відкритих торгів. Незважаючи на руйнування стратегічного об’єкта енергосистеми – Трипільської ТЕЦ у квітні 2024 року, російські війська продовжують обстрілювати Українку, намагаючись перешкодити відновленню цього об’єкта, чинячи психологічний тиск на населення та знищуючи інфраструктуру. Як повідомив міністр освіти та науки Оксен Лісовий, академічний ліцей №1 в Українці постраждав внаслідок російського нападу на Київщину в ніч на 14 березня 2026 року. За даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Гарантбуд Українка” було зареєстровано в червні 2025 року в Українці, з статутним капіталом 8 тисяч гривень. Основний вид діяльності компанії – інші роботи з завершення будівництва. Засновником і керівником є Юрій Віліщук, який у 2015 році був обраний депутатом Української міськради від “Європейської Солідарності”. На наступних виборах у 2020 році він балотувався від “Радикальної партії Олега Ляшка”, але не був обраний. Важливо зазначити, що в 2020 році Юрій Віліщук був визнаний винним у несвоєчасному поданні декларації. Згідно з даними Clarity-project, ТОВ “Гарантбуд Українка” отримало 31 замовлення на загальну суму понад 8,5 мільйонів гривень. Більшість контрактів компанія уклала з Управлінням гуманітарного розвитку Української міськради та її виконкомом, а також з Обухівською міськрадою та підпорядкованими їй структурами. Наприклад, у березні цього року Управління гуманітарного розвитку замовило у “Гарантбуд Українка” встановлення пам’ятних знаків та меморіальних дошок на “Алеї Слави” за 100 тисяч гривень. У 2020 році Юрій Віліщук також очолював ТОВ “Укрпостачбуд-Українка”, яке отримувало бюджетні підряди. Загалом ця компанія уклала договори на понад 35 мільйонів гривень, включаючи контракт на швидкоспоруджувальне укриття за 2 мільйони гривень з виконкомом Української міськради. Управлінням гуманітарного розвитку Української міськради керує Оксана Інкіна, а міською радою з жовтня 2020 року керує Олександр Туренко, обраний від “Європейської Солідарності”.
Застава у 3 мільйони гривень для нардепа Качного
Народному депутату Олександру Качному, підозрюваному в незаконному збагаченні на 13 млн грн, суд обрав запобіжний захід у вигляді застави в 3 мільйони гривень. Це рішення ухвалив Вищий антикорупційний суд. Застава повинна бути внесена протягом п’яти днів з моменту застосування запобіжного заходу. Хоча в офіційному повідомленні не зазначено ім’я фігуранта, за інформацією ЗМІ, мова йде про Качного. На нардепа також покладено ряд процесуальних обов’язків: він зобов’язаний прибувати до детективів НАБУ та прокурорів САП за кожним їх викликом для проведення слідчих дій; не залишати місто Київ без дозволу детективів НАБУ та прокурорів САП; повідомляти про зміну місця проживання та роботи; а також утримуватися від спілкування з особами, визначеними в ухвалі слідчого судді.
Хабарництво серед прикордонників: затримання на Закарпатті
17 квітня в Ужгороді та Чопі правоохоронці затримали двох військовослужбовців з відділу прикордонної служби “Великий Березний” 94-го прикордонного загону. Про це повідомив журналіст Віталій Глагола. Інциденти сталися в різних контрольних пунктах. За інформацією слідства, затриманими виявилися молодший сержант і сержант, яких спіймали на отриманні неправомірної вигоди. Встановлено, що обидва військовослужбовці отримували по 1000 доларів США за надання допомоги у безперешкодному проїзді через контрольні пункти на території їхньої відповідальності. Відомо, що обидва затримані служили у відділі прикордонної служби «Великий Березний», один з них був прикомандирований із Чопа. Наразі тривають слідчі дії, і правоохоронці з’ясовують усі деталі справи.
Новий підряд для Інтерпайп без конкуренції від Укрзалізниці
Філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» 3 квітня оголосила про замовлення ТОВ «Інтерпайп Україна» на постачання коліс на суму 139,33 млн грн. Інформація про це з’явилася в системі «Прозорро». Цього року компанія Віктора Пінчука має намір поставити 3 181 суцільнокатане колесо для залізничного транспорту зі сталі марки 2, виготовлене за стандартом А.1 ДСТУ 9289:2024, діаметром 957 мм та ступицею 175 мм, по ціні 43 800 грн, що еквівалентно $1 000 за одиницю. Виробництво коліс здійснюватиме ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» Пінчука, починаючи з цього року. Оплата за товар буде здійснена через тиждень після поставки, а гарантійний термін становитиме рік з моменту отримання. Раніше, в березні 2025 року, філія замовляла у «Інтерпайпу» аналогічні колеса по 37 800 грн, або $908, що на 9% дешевше від нинішньої ціни. Тоді колеса відповідали старому стандарту ДСТУ ГОСТ 10791:2016. У серпні 2024 року філія також замовляла колеса за старим стандартом по 37 800 грн, або $918, а в квітні 2024 року – по 38 400 грн, або $984. У квітні 2023 року ціна становила 38 220 грн, або $1 045, а в серпні 2022 року, під час першої спрощеної закупівлі після початку повномасштабного вторгнення, – 31 440 грн, або $860. Таким чином, у 2024 році ціни на колеса трохи знизилися, але нинішня доларова вартість повернулася до рівня 2023 року, не досягнувши цін 2019-2021 років, коли «УЗ» купувала колеса Пінчука за значно вищими цінами. Зараз зростання цін відповідає підвищенню світової вартості сталі на 10%, на відміну від 2019 року. Замовлення було отримано без конкуренції, оскільки на відкриті торги не з’явився жоден інший учасник. Нагадаємо, що в жовтні 2020 року АМКУ наклав штраф на «Інтерпайп Україна» за антиконкурентні дії, пов’язані зі спотворенням результатів торгів «УЗ» на суму 69,33 млн грн. Компанії було заборонено брати участь у відкритих торгах на три роки. Проте в наступні роки фірма оскаржила це рішення в судах, і в вересні 2022 року її виключили з «чорного списку», а в грудні 2022 року вона знову почала отримувати підряди.
Затримання заступника командира 58 ОМПБр за підозрою у хабарництві
Правоохоронці затримали заступника командира 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, підполковника Максима Бобровського, за підозрою у вимаганні хабаря за переведення до іншої військової частини. Про це повідомляють джерела в військових колах, зокрема 58 ОМБр та “Українська правда”. Бригада зазначила, що “всіляко сприяє проведенню досудового розслідування”, але закликала робити висновки лише після завершення слідства та ухвалення рішення суду. Вони підкреслили, що зацікавлені у швидкому, всебічному та об’єктивному встановленні всіх обставин справи. Також наголошується на принципі презумпції невинуватості, відповідно до Конституції України. Бригада закликала утримуватися від поширення неперевіреної інформації, чуток та спекуляцій, які можуть зашкодити об’єктивному розслідуванню та репутації військовослужбовців. Командування 58 ОМПБр також зазначило, що бригада продовжує надійно утримувати визначені рубежі оборони на Харківському напрямку та виконує поставлені бойові завдання. Журналісти “УП” підтвердили, що підполковник Максим Бобровський є фігурантом розслідування. Командування Сухопутних військ заявило, що не може розголошувати дані слідства, але сприяє розслідуванню та радить дочекатися рішення суду. На момент публікації правоохоронці не коментують інцидент.
Штраф для посадовця Кропивницької митниці за хабарі
Олександр Флорінський, заступник начальника відділу митних платежів Кропивницької митниці, отримав штраф за отримання хабаря. Фортечний районний суд Кропивницького визнав його винним за частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України. Відповідно до матеріалів справи, з жовтня 2025 року по січень 2026 року Флорінський неодноразово вимагав та отримував хабарі від представника ТОВ «АТС Україна» за сприяння у швидкому оформленні сертифікатів форми EUR.1 для експорту бджолиного меду. За кожен сертифікат він пропонував свої послуги за 200 доларів. Загалом він отримав 1200 доларів, зокрема 400 доларів 20 листопада 2025 року та 800 доларів 16 січня 2026 року за видачу чотирьох сертифікатів. Флорінський повністю визнав свою провину, висловив каяття та просив суд не накладати суворе покарання. Суд врахував його щире каяття, позитивну характеристику, відсутність судимостей, а також те, що частина застави в розмірі 220 тисяч гривень була перерахована ним на потреби Збройних сил України. Олександра Флорінського визнали винним і призначили штраф у розмірі 59,5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, з нього стягнули 4457 гривень на покриття процесуальних витрат на експертизу. Суд скасував арешти на його майно (квартиру, гараж) та грошові кошти. Частину речових доказів (гроші та телефони) повернули Службі безпеки України, а частину — самому обвинуваченому.
Ярослав Головачов: Мідас українського правосуддя
Ярослав Головачов – це історія про людину, яка, ставши суддею, перетворює все, до чого доторкається, на власний актив. Він уособлює собою Мідаса українського правосуддя. З одного боку, його історія є типовою для України, але з іншого – настільки вражаючою, що навіть у суддівських колах викликає шок. Ярослав Головачов – голова Київського апеляційного суду, чий прізвище частіше з’являється у скандалах, ніж у підписах під вироками. Ці скандали, безумовно, пов’язані з корупцією, і головним героєм цих історій є сам суддя. Журналісти охоче обговорюють деталі, і ми не будемо винятком. Проте мета цього матеріалу – не просто вивчення брудних подробиць особистого життя Ярослава Головачова, а системний аналіз його особи як частини тієї страшної системи, в яку перетворилася судова влада України, де він заробив свої мільйони.
Тому почнемо з фактів, які є сухими, неприємними і важко пояснюваними. Перше, що кидається в очі при аналізі фігури Ярослава Головачова, – це розрив між офіційними даними та реальністю. Зокрема, це стосується вражаючого дисонансу між доходами судді та активами його родини. Ще один цікавий момент у біографії Головачова – його стрімка кар’єра, на яку майже ніхто не звертає уваги. Ця «соціальна катапульта» не менш вражаюча, ніж мільйони доларів і нерухомість, якою володіє його сім’я. Порівняйте дані про освіту Ярослава Головачова з його кар’єрою. Його перша освіта не є профільною – це звичайний менеджмент персоналу. Після отримання цієї освіти Головачов починає навчатися на юриста і одночасно працює юрисконсультом у приватному підприємстві. Це або заочне навчання, або фіктивне працевлаштування.
Після отримання диплома юриста Ярослав Головачов потрапляє в судову систему, починаючи працювати в тому ж апеляційному суді Києва, який згодом очолить. Звісно, він не починає з посади судді – для цього потрібен стаж у юриспруденції. Отже, Головачов починає з посади консультанта в Апеляційному суді Києва. Далі йде невеликий кар’єрний ріст, і після виконання мінімальних вимог закону він отримує статус судді, хоча спочатку в іншому суді – Деснянському районному суді Києва. Але його кар’єра там була короткою, і незабаром він повертається в Апеляційний суд, де швидко стає його головою. На сьогоднішній день він вже четвертий раз поспіль обирається головою Апеляційного суду Києва, що прямо заборонено законом.
На цьому фоні дані про матеріальний стан суддівської родини бліднуть. Голова Апеляційного суду Києва Ярослав В’ячеславович Головачов порушує чинне законодавство, незаконно займаючи цю посаду вже четвертий раз. Ярослав Головачов не став частиною системи у 2015 році; він увійшов у неї ще на початку 2000-х, коли суддів не просто призначали, а включали в мережі впливу. Його шлях до суддівського крісла є типовим прикладом механізму, через який проходили багато суддів цього покоління, включаючи Головачова.
Цей період був важливим, оскільки судова система України формувалася за зовсім іншими правилами. Ключову роль відігравала Вища рада юстиції України, а остаточне призначення затверджував президент, але рекомендації та неформальні зв’язки також мали величезне значення. Без підтримки діючих суддів або голів судів пройти було практично неможливо. Далі відбувалося політико-адміністративне узгодження на рівні адміністрації президента та регіональних еліт. Отже, вхід у корпорацію суддів означав не лише професійний відбір, а й включення в систему. Хто ж привів Головачова в цю систему? Хто став першим, хто ввів невідомого юрисконсульта приватної фірми та менеджера за освітою в закриту суддівську корпорацію?
Ярослав Головачов з’являється в Київському апеляційному суді у 2001 році, і це цікаво, оскільки сам суд був створений у тому ж році. Встановити деякі факти про історію суду було дуже складно, але можна точно назвати людину, яка привела Ярослава Головачова в судову систему. Це Григорій Іванович Зубець, перший голова Апеляційного суду Києва, який отримав свій статус у 2001 році, коли Київський міський суд був переформатований в апеляційний. Григорій Зубець був ключовою фігурою суддівської системи того часу. У 1984 році він головував на процесі проти українського дисидента Валерія Марченка, винісши вирок, який призвів до його смерті в ув’язненні.
Після розпаду СРСР Зубець не лише уникнув відповідальності, але й очолив Київський міський суд, а згодом – Апеляційний суд Києва, ту ж інституцію, яку через кілька років очолить Ярослав Головачов. Слід зазначити, що син Григорія Зубця, Юрій Зубець, також потрапив у корупційні скандали. Він був одним з «суддів Майдану», винісши сфальсифіковане рішення про штраф, яке згодом було скасовано, але Юрій Зубець не поніс покарання.
Ярослав Головачов може вважатися хрещеником Григорія Зубця у судовій системі. Також варто зазначити, що суддівська династія Зубців також потрапляла в корупційні скандали та має незрозумілі активи, подібно до Головачова. Повертаючись до кар’єри Головачова, необхідно згадати ще одну людину, яка була причетна до неї – Антона Чернушенка, наступника Зубця на посаді голови Апеляційного суду Києва. Ярослав Головачов став начальником відділу в цьому ж суді. Чернушенко, який очолював суд до 2015 року, втік після обшуків у кабінеті, але згодом кримінальну справу проти нього було закрито.
Сім’я Антона Чернушенка також була пов’язана з корупційними скандалами, але це інша тема. Варто зазначити, що невістка Чернушенка, Ольга Кошева, була суддею Деснянського районного суду, де починав свою кар’єру Ярослав Головачов. Це випадковість? Можливо, але аналіз біографій Григорія Зубця та Антона Чернушенка дає відповідь на питання, чому їх «хрещеник» опинився у центрі одного з найбільших корупційних скандалів у суддівському середовищі.
Хто хоче дізнатися про матеріальний стан Ярослава Головачова, може знайти цю інформацію в джерелах, але коротко нагадаємо про суть розслідувань. За даними hromadske, сім’я судді володіє елітною нерухомістю на суму близько трьох мільйонів доларів, оформленою на родичів. Серед активів – будинок під Києвом (~$700 тис.), квартири в преміум ЖК, вілла на Кіпрі вартістю 4 мільйони євро та багато іншого. Офіційні доходи сім’ї Головачова становлять близько шести мільйонів гривень на рік, що явно не пояснює їх походження. Висновок очевидний – економічно пояснити походження такого рівня майна неможливо. Звідки все це у голови Апеляційного суду Києва Ярослава Головачова, зрозуміти неважко. Як і те, хто привів його в цю закриту суддівську корпорацію, яку можна назвати мафією – мафією людей у суддівських мантіях, які перетворили свій статус на мільйони доларів і величезні активи.