Генеральна прокуратура спільно з СБУ та БЕБ виявила нову масштабну схему розкрадання державних коштів. Державне АТ «Укргазвидобування» роками купувало хімічні реагенти за цінами, які могли б вразити навіть найщедріші нафтові компанії. Продукцію перепродавали через мережу фірм-прокладок, які підвищували вартість у 2-3 рази, продаючи її самі собі. Згідно з даними слідства, одна з компаній у цій схемі була зареєстрована на померлу особу. Офіс генпрокурора стверджує, що через такі тендери державна газовидобувна компанія могла втратити не менше 295 млн грн. Слідчі вказують на мережу «паперових» постачальників, які не мали складів, виробництв або реальної діяльності. “Телеграф” розкриває, хто міг бути причетний до схем з «хімічними» тендерами та які інші махінації навколо «Укргазвидобування» потрапили в поле зору правоохоронців. Генпрокурор Руслан Кравченко 6 квітня 2026 року оголосив про викриття нової масштабної схеми розкрадання під час закупівель для АТ «Укргазвидобування», яке очолює Юрій Ткачук. “Підставні компанії купували необхідні для видобутку газу матеріали за реальними ринковими цінами. Потім ці товари неодноразово перепродавалися між фірмами, штучно завищуючи ціну реагентів у 2-3 рази. В результаті продукція продавалася державній компанії через тендер за максимальною вартістю”, — зазначив генпрокурор. За його словами, маніпуляції з «фірмами-прокладками» у 2021-2024 роках завдали АТ «Укргазвидобування» збитків понад 295 млн грн. Керівнику приватної компанії та екс-посадовцю державної компанії, який організував тендер на закупівлю, було висунуто підозру за ч. 5 ст. 191 КК України. Вирішується питання про обрання запобіжного заходу для підозрюваного. Хоча конкретні компанії та прізвища не були названі, аналіз матеріалів Єдиного держреєстру судових рішень дозволяє припустити, про яке кримінальне провадження йдеться. Як «Укргазвидобування» потрапило на дорогу хімію? Як з’ясував “Телеграф”, йдеться про кримінальне провадження № 72023000410000030, яке Бюро економічної безпеки України розслідує з серпня 2023 року за ознаками розтрати бюджетних коштів. З матеріалів провадження видно, що посадові особи ТОВ «Дрилинг Едвайзер» разом з керівництвом АТ «Укргазвидобування» завищували ціни на хімічні присадки. “З метою реалізації злочинної схеми заволодіння коштами АТ «Укргазвидобування», посадові особи ТОВ «Дрилинг Едвайзер» у змові з посадовими особами АТ «Укргазвидобування» штучно завищували очікувану вартість продукції та організували ряд фіктивних фінансово-господарських операцій”, — йдеться в матеріалах судового рішення. Схема діяла так: ТОВ «Дрилинг Едвайзер» спочатку купувало хімічну присадку за низькою ціною у реальних постачальників, а потім продавало її своїм підконтрольним фірмам. У схемі брали участь компанії, такі як ТОВ «Сіті Поінт», ТОВ «Амілекс Про», ТОВ «Амікорп», ТОВ «Метакорп», ТОВ «Грандтекс-Я» та інші. Ці компанії перепродавали товар одна одній, підвищуючи ціну на кожному етапі. Врешті-решт продукція поверталася в ТОВ «Дрилинг Едвайзер», яке постачало її через тендер АТ «Укргазвидобування» за значно вищою вартістю. Слідство вказує, що кілька фірм, які брали участь у схемі, фактично не мали складів чи виробництв. Наприклад, власник ТОВ «Метакорп» на момент угод вже був померлим. Окрім фінансової вигоди, схема дозволяла зменшити податкове навантаження. За даними аналітичної системи YouControl, бенефіціарами ТОВ «Дрилинг Едвайзер» є Олександр Вериженко, Дмитро Комаров, Юлія Мельник-Дедович та Дмитро Поліщук. Ще один засновник, Олександр Новохатько, з Сумської області, а Тимур Тургунов — зі Святопетрівського Київської області. Серед засновників є також польське товариство з обмеженою відповідальністю “ОМЛОКС” з Варшави. Компанія «Дрилинг Едвайзер» відома тим, що має відношення до «групи Олександра Новохатька», до якої входять інші компанії, які також проходять за кримінальною справою про розтрату на «Укргазвидобуванні». Тимур Тургунов одночасно є керівником компанії «Дрилинг Едвайзер» і підписантом договорів. Тому, ймовірно, саме йому висунуто підозру за ч. 5 ст. 191 КК України. Щодо підписантів від державної компанії, то на договорах стоїть підпис Ігоря Мохнія, який у період, вказаний слідчими, обіймав посаду керівника «УГВ-Сервіс». У лютому 2024 року Мохній був звільнений з цієї посади. За даними Opendatbot, ТОВ «Дрилинг Едвайзер» виграло тендерів для АТ «Укргазвидобування» на суму близько 685 млн грн. У матеріалах кримінального провадження йдеться про збитки «УГВ» на 120 млн грн, тоді як генпрокурор говорить про 295 млн грн. Не виключено, що Кравченко включив до цієї суми й збитки з інших епізодів справи. Слідчі перевіряють ще одну ймовірну схему розтрати коштів, пов’язану зі строительно-монтажними роботами. Йдеться про контракти з ТОВ «Промін строй сервіс», яке облаштовувало бурові майданчики. За версією слідства, чиновники «УГВ» могли лобіювати перемогу цієї компанії. При виконанні договорів, вважають правоохоронці, могли завищуватися обсяги робіт. Загальна вартість контрактів перевищила 300 млн грн. Окремо слідчі відстежили рух коштів: частина грошей перераховувалася на рахунки ТОВ «Хозхимсервіс», ТОВ «Преміум актив» та ЧП «ІОЦ «Вектор». Тільки через ТОВ «Хозхимсервіс» пройшло понад 230 млн грн. Власником ТОВ «Промін строй сервіс» записаний Довбиш Богдан Борисович, але не виключено, що це не справжній власник. Компанія активно брала участь у тендерах, незважаючи на кримінальні провадження. Всі згадані епізоди стосуються державного підприємства, яке під час війни стало ключовим елементом енергетичної стійкості України. АТ «Укргазвидобування» забезпечує внутрішній видобуток газу, від якого залежить стабільність економіки та енергетична незалежність країни. Коли держава шукає ресурси для фронту, деякі учасники ринку продовжують заробляти на державних контрактах через фірми-прокладки та завищені ціни. Чи стане справа з закупівлями для АТ «Укргазвидобування» черговим гучним провадженням без вироків, чи прикладом реальної очистки компанії — залежить від слідства та суду.
Категорія: Корупція
Суддя, родинні активи та таємниці майнової імперії
Після публікації розслідування про активи родини Ярослава Головачова та невідповідність задекларованих доходів їхньому способу життя, в інтернет-просторі почали зникати згадки про ці матеріали та пов’язані публікації. Це свідчить про спроби зачищення інформації, що стосується нерухомості, безоплатного користування елітними активами та складної системи оформлення майна через родичів. Ми публікуємо розслідування, яке висвітлює діяльність Ярослава Головачова та майновий стан його родини, включаючи численні об’єкти нерухомості та активи, оформлені на близьких родичів.
«Французький квартал» — один із найелітніших житлових комплексів Києва. Тут у 2020 році, одразу після закінчення школи, квартиру на 100 квадратних метрів отримав у подарунок Мирон Головачов від діда. Вартість такої квартири становить щонайменше 300 тисяч доларів. Чому це важливо? Мирон — син голови Київського апеляційного суду, і саме з цього місця починається наше дослідження активів родини Головачових, адже ця квартира — найменше, що вдалося віднайти.
Ярослав Головачов очолює Київський апеляційний суд майже 10 років. За цей час він став одним із найвпливовіших суддів столиці. Згідно із законом, термін перебування на посаді голови суду не може перевищувати шести років, однак Головачов, як і його колега Руслан Козлов, знаходить способи обійти ці норми. Останній термін його перебування на посаді закінчився у 2021 році, але він продовжує залишатися на цій посаді, і наразі триває його четвертий термін.
Головачов активно продовжує свою діяльність. У жовтні 2024 року він блокує розгляд апеляції у справі Тетяни Крупи, підозрюваної в незаконному збагаченні. У листопаді він відвідує Німеччину з робочими візитами, а в грудні бере участь у заходах Вищої ради правосуддя.
У 2020 році Рахункова палата провела аудит в Апеляційному суді, виявивши серйозні порушення у фінансовій діяльності суду. Було виявлено неефективне використання коштів, проблеми з бухгалтерським обліком та невиправдані витрати. Незважаючи на це, Головачов не залишає свою посаду, адже за 25 років роботи в судах він зумів створити велику імперію нерухомості.
У березні 2024 року Анастасія Головачова, дружина судді, отримала в подарунок 10 соток землі в Петропавлівській Борщагівці, вартість якої оцінюється в 16 мільйонів 300 тисяч гривень. У декларації за 2023 рік Головачов вказав майже півтора мільйона гривень та 120 тисяч доларів заощаджень. Його річна зарплата перевищує 3 мільйони гривень.
Сім’я Головачових володіє численними земельними ділянками та квартирами в Києві. Наприклад, у «Новопечерських Липках» у них є квартира площею 118 квадратних метрів, вартість якої становить 12,5 мільйона гривень. Цю квартиру належить тестю Головачова, Сергію Рибченку. Також у родині є квартира в ЖК «Централ Парк», придбана у 2019 році.
Сім’я Головачових безкоштовно користується елітними активами, такими як автомобіль Mersedes-Benz GLS 400, наданий тестем. Тесть Головачова, який був депутатом, має бізнеси, пов’язані з нерухомістю, а теща також займається торгівлею та будівництвом.
Згідно з нашими підрахунками, родина Головачових володіє 6 квартирами, 5 гаражами, 15 земельними ділянками та 2 житловими будинками, загальна вартість яких становить приблизно 3 мільйони доларів. Більшість активів перебуває в безоплатному користуванні членів родини. У 2020 році їхні прибутки становили близько 5,5 мільйона гривень, а у 2023 році — близько 6 мільйонів гривень.
Фінансові зв’язки судді ВАКС Інни Сердюкової
У декларації судді Вищого антикорупційного суду Інни Олександрівни Сердюкової за 2026 рік вказано, що її чоловік Олексій Сердюков отримав позику на суму 90 000 доларів США, з яких на момент подання декларації було повернуто 10 000. Джерелом цих коштів є Леонід Олексійович Гонтар, засновник ТОВ «Полтавське телебачення». Інна Сердюкова (Білоус) працює суддею ВАКС з 2019 року і виконує обов’язки судді-спікера. Під час Революції Гідності вона ухвалювала рішення, що обмежували право на мирні зібрання в Тернополі, через що потрапила до «списку суддів Майдану». У 2023 році Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядала питання щодо можливих недостовірностей у її деклараціях про доброчесність та родинні зв’язки. Леонід Гонтар має спільний бізнес з особами, які пов’язані з нафтогазовим сектором та державними контрактами. Серед них Сергій Васильович Михайлик, власник ТОВ «Автотранс», який регулярно виграє тендери на постачання пального для бюджетних установ, а також Олександр Анатолійович Потернак, колишній директор АТ «Укргазвидобування» та екс-заступник директора групи «Бурисма» Миколи Злочевського. Відомо, що Потернак продовжує брати участь у бізнес-структурах, пов’язаних зі Злочевським. Гонтар також є співзасновником ТОВ «Єжак Продакшн», де серед власників значиться Павло Ігорович Кужеєв, колишній головний редактор телеканалу «112 Україна», що контролювався Віктором Медведчуком. Олексій Сердюков у 2019 році став винуватцем аварії з летальними наслідками і отримав 3,5 року позбавлення волі. Після звільнення він зайняв посаду заступника директора благодійного фонду Сергія Притули. Також він є членом громадської організації «Зміст Полтава» разом з народним депутатом Дмитром Налетовим і, за інформацією ЗМІ, бере участь у медіасупроводі голови Полтавської обласної військової адміністрації Віталія Дяківнича. У декларації судді антикорупційного суду зафіксовано позику від особи, пов’язаної з колишнім керівництвом «Укргазвидобування», групою «Бурисма» Миколи Злочевського, учасниками паливного ринку та медійною структурою, пов’язаною з Віктором Медведчуком. Походження 90 000 доларів у декларації не розкрито.
Андрій Вадатурський: за лаштунками агроімперії «Нібулон»
Прізвище Вадатурських та їхня компанія «Нібулон» вже давно стали відомими в Україні. Засноване покійним Олексієм Опанасовичем Вадатурським на Миколаївщині, це агропідприємство згодом перейшло під управління його сина Андрія. У нашому матеріалі ми розглянемо саме його. Як повідомляє «Стопкор», незважаючи на відомі факти та досягнення, завжди залишаються невідомі аспекти, такі як податкові схеми сімейного бізнесу, рейси до Білорусі перед початком повномасштабного вторгнення, часті поїздки за кордон після 24 лютого 2022 року та земельні активи, розташовані в різних областях України. У цій аналітиці ми поділимося маловідомими фактами, які, ймовірно, були ретельно приховані.
Що відомо про Андрія Вадатурського? Андрій Олексійович Вадатурський — син аграрного магната та колишнього народного депутата Олексія Опанасовича Вадатурського. У свої 53 роки він досяг успіху в управлінні компанією «Нібулон» і також обіймав посаду народного депутата України восьмого скликання, представляючи партію «Блок Петра Порошенка». У 2016 році він вийшов з БПП, пояснивши це тим, що його більше цікавлять проблеми рідної Миколаївщини, ніж партійна політика.
Під час його перебування в парламенті медіа, зокрема Politeka, зазначали можливе лобіювання інтересів сімейної агрокомпанії «Нібулон», зокрема через спроби реформувати систему річкових перевезень за рахунок коштів дорожнього фонду та критику ініціатив, які могли б обтяжити компанію фінансово. Одним із доказів лобіювання є кримінальна справа №757/42536/**-* в Печерському суді Києва, де розглядалася відповідальність депутата за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП через конфлікт інтересів. Проте суд закрив справу через відсутність складу правопорушення, вказавши, що звернення було в межах депутатських повноважень.
У 2017 році Генеральна прокуратура, за даними Politeka, нібито планувала вручити йому підозру у створенні корупційних схем через судовий позов «Нібулона» до «Укрзалізниці». Тоді агрокомпанія виграла у перевізника понад 120 мільйонів гривень через суперечку щодо експортних тарифів. Однак інформація про підозру так і не була офіційно підтверджена, оскільки Офіс генпрокурора не повідомляв про жодні підозри щодо Вадатурського.
Видання Znaj зазначає, що публічно бізнесмен та колишній політик позиціонує себе як «не олігарх». Згідно з відкритими реєстрами, Андрій Вадатурський є засновником і кінцевим бенефіціаром восьми компаній з багатомільйонними прибутками. Для розуміння масштабів агроімперії варто зазначити, що компанія має розгалужену інфраструктуру: 23 елеваторні комплекси, власні автотранспортні та залізничні потужності, а також флот, побудований на власній суднобудівній верфі. Навіть під час війни флот продовжує здійснювати річкові перевезення по Дніпру, Дунаю та Південному Бугу, забезпечуючи агровиробникам надійні логістичні рішення.
Компанія працює вже 34 роки та понад 20 років є лідером в Україні за експортом зерна, яке постачається в 76 країн світу. На сьогодні «Нібулон» обробляє понад 73 тисячі гектарів сільгоспземель, з яких 22,9 тисячі гектарів тимчасово окуповані або заміновані через війну. П’ять років перед 24 лютого 2022 року стали найуспішнішими в історії компанії. У 2021 році компанія експортувала 5,6 мільйона тонн сільськогосподарської продукції до 34 країн, отримавши рекордні прибутки та зменшивши заборгованість. У 2024 році експорт склав 3,12 мільйона тонн, а в 2024/25 маркетинговому році компанія відвантажила 2,4 мільйона тонн зерна, забезпечивши 5,1% українського ринку та залишившись серед п’яти найбільших експортерів.
Згідно з аналітичним матеріалом KSE, ТОВ СП «Нібулон» у 2019–2020 роках було шостим найбільшим отримувачем бюджетного відшкодування ПДВ в Україні, отримавши 8,8 мільярда гривень. Офіційний звіт ДКСУ за 2021 рік також підтверджує, що компанія залишалася серед найбільших отримувачів відшкодування ПДВ, отримавши 5,3 мільярда гривень, або 3,3% загальної суми по країні.
Андрій Вадатурський, за інформацією редакції «СтопКору», наразі перебуває в Україні, але під час повномасштабного вторгнення перетинав кордон 35 разів. Він має на це законне право, оскільки є батьком трьох неповнолітніх дітей. Його маршрути в основному ведуть до європейських країн, переважно через молдовську ділянку кордону, а деякі виїзди — через польську та угорську. Можливо, ці поїздки пов’язані з активною експортною діяльністю компанії. Найцікавішим є його авіапереліт наприкінці 2021 року до Білорусі, що стався незадовго до початку повномасштабного вторгнення.
Андрія Вадатурського неодноразово намагалися притягнути до відповідальності за порушення податкового обліку та несвоєчасну сплату податку на нерухомість, але суди закривали ці справи через відсутність складу правопорушення. Наприклад, Центральний районний суд Миколаєва розглядав справу No 490/8651/**, що стосувалася притягнення генерального директора ТОВ СП «Нібулон» до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП через нібито порушення порядку ведення податкового обліку. Суд закрив провадження через відсутність складу правопорушення, оскільки податкові повідомлення на момент розгляду перебували в стані оскарження.
У Заводському районному суді Миколаєва розглядалася справа No 487/2441/**, що стосувалася обвинувачення генерального директора ТОВ СП «Нібулон» у несвоєчасному поданні платіжного доручення на сплату податку на нерухоме майно. Суд закрив справу за відсутністю складу злочину, оскільки на момент виникнення обов’язку зі сплати податку особа ще не обіймала посаду керівника підприємства.
Щодо компанії «Нібулон», яка працює понад тридцять років, у реєстрах значно більше справ. Частина з них стосується окремих працівників філій компанії, які, потрапивши під російську окупацію, перейшли на бік ворога, використовуючи матеріально-технічну базу «Нібулона». Звинувачувати в цьому Андрія Вадатурського було б несправедливо.
Яскравим прикладом є справа про зловживання податківців при відшкодуванні ПДВ для «Нібулона», яку розслідувало ДБР. Слідство встановило факти підтвердження сум бюджетного відшкодування ПДВ платникам податків, які формували кредит через «ризикових» контрагентів у період 2019-2020 років. Компанія була включена до списку 248 платників податків, матеріали перевірок яких стали предметом вивчення ДБР.
Редакція звернулася до компанії для отримання підтвердження або спростування цієї інформації. Справи, пов’язані з «Нібулоном», також стосуються незаконних ліцензій на пальне. Суд задовольнив клопотання про продовження строків досудового розслідування у справі про зловживання владою з боку посадовців податкової служби Хмельницької області. У списку підприємств, які, ймовірно, отримали ліцензії з порушеннями, є і ТОВ СП «Нібулон». У реєстрах згадуються схеми розтрати зерна, зокрема справа No 709/2580/**, де розслідується факт шахрайства, пов’язаного з зерном кукурудзи, яке було вивантажене на елеваторі філії ТОВ СП «Нібулон» за підробленими накладними.
ТОВ СП «Нібулон» також фігурує у справі про ухилення від сплати податків, що розслідується в рамках справи No 757/39474/**-*. У цій справі йдеться про групу осіб, яка ухилялася від сплати податків та легалізувала доходи. Суд надав дозвіл на проведення обшуку на терміналі, орендованому ТОВ «Нібулон», для виявлення первинних бухгалтерських документів.
У медіапросторі неодноразово згадувалося, що, незважаючи на статус сина одного з найбагатших людей України, Андрій Вадатурський намагається публічно демонструвати свою «неолігархічність». Під час депутатства поширювалися чутки про те, що він живе в готельному номері та готує їжу в мультиварці, хоча це коштувало державному бюджету сотні тисяч гривень. Сумнівним є й те, що в його декларації з транспортних засобів було вказано лише стару вантажівку ГАЗ-66, а інформація про банківські рахунки та готівку взагалі відсутня, незважаючи на те, що компанії, де він є бенефіціаром, отримують десятки мільйонів гривень на тендерах.
Станом на 2026 рік прогнозований дохід ТОВ СП «Нібулон» становитиме 17 124 181 306 гривень. У декларації спадкоємця агроімперії зазначено автомобіль MITSUBISHI PAJERO SPORT 2004 року, придбаний у 2023 році, вартість якого може становити п’ять-сім тисяч доларів. Він також має у власності зелений вантажний бортовий ГАЗ 66 1978 року випуску. Щодо нерухомості, Андрій Вадатурський володіє будинком у Миколаєві, а також має будинок в селі Бендзари Одеської області та кілька земельних ділянок у різних областях. Разом із дружиною Світланою Дьяченко вони мають понад 15 гектарів землі в Миколаївській, Житомирській, Одеській та Хмельницькій областях. Родина володіє будинками в Миколаєві, Одеській області та нерухомістю в селі Покровське.
У підсумку, картина виглядає досить показово: компанія, яка роками є одним з найбільших отримувачів бюджетного відшкодування ПДВ, одночасно фігурує у низці проваджень, пов’язаних із податковими схемами, ризиковими контрагентами та сумнівними операціями. Формально більшість справ закриті або перебувають на стадії розслідування, але фактично існує занадто багато збігів, щоб говорити про просту випадковість.
Суддя Головачов та його родина: таємниці активів і майна
Після публікації розслідування, яке стосується активів родини Ярослава Головачова та невідповідності задекларованих доходів їхньому способу життя, в інформаційному просторі почали зникати згадки про ці матеріали та пов’язані публікації. Це свідчить про спроби зачистки інформації, що стосується нерухомості, безкоштовного користування елітними активами та складної системи оформлення майна через родичів. Ми, у свою чергу, представляємо розслідування, яке висвітлює діяльність Ярослава Головачова та фінансовий стан його родини, включаючи численні об’єкти нерухомості та активи, оформлені на близьких родичів. “Французький квартал” — один з найпрестижніших житлових комплексів Києва, де у 2020 році, одразу після закінчення школи, Мирон Головачов отримав квартиру площею 100 квадратних метрів. Вартість такої квартири становить щонайменше 300 тисяч доларів, і подарував її йому дідусь. Чому це викликає наш інтерес? Тому що Мирон є сином голови Київського апеляційного суду. І з цього моменту починається наше дослідження численних активів родини Головачових, адже ця квартира — лише початок, пише Нromadske. Вічний суддя Ярослав Головачов очолює Київський апеляційний суд, одну з найважливіших установ Феміди в столиці, вже майже 10 років. Лише Руслан Козлов, голова Печерського суду, може похвалитися подібним тривалим перебуванням на посаді. Згідно із законом, очолювати суд першої чи другої інстанції можна не більше шести років, тобто два терміни по три роки. Проте різноманітні хитрощі дозволяють цим двом обходити законодавчі норми, які вони повинні захищати. Останній термін перебування Ярослава Головачова на посаді голови Апеляційного суду закінчився ще у 2021 році, але він навіть не планував залишати свою посаду. 6 вересня 2024 року завершився його третій термін, який вже не передбачений законом, і наразі триває четвертий термін. “Це стандартна схема для голів судів і взагалі для суддів старої суддівської системи. Це те, що називається судовою мафією. Залишення голів судів на посадах на невизначений термін — це влада, гроші, вплив, а також зв’язок суду з політичною владою, через який влада контролює суддів. Існує кілька схем: або просто ігнорують закон (це трапляється рідше), або суддя за місяць до закінчення терміну йде у відставку, а потім хтось інший виконує його обов’язки, або навіть помічники… Потім через місяць знову призначають того ж суддю головою суду. Це поширена практика в країні і є очевидним порушенням закону”, — пояснює голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков. Тим часом Головачов активно продовжує свою діяльність під час четвертого терміну. У жовтні 2024 року він блокує розгляд апеляції Вищим антикорупційним судом щодо запобіжного заходу для Тетяни Крупи, керівниці Хмельницької МСЕК, яку підозрюють у незаконному збагаченні. У листопаді він здійснює робочі візити до Німеччини, а в грудні бере участь у заходах Вищої ради правосуддя, присвячених ефективності правосуддя. Можна припустити, що Головачов є незамінним керівником і відмінним менеджером, але це не так. У 2020 році Рахункова палата провела аудит в Апеляційному суді, аналізуючи його роботу за 2018-2019 роки. Виявлено серйозні порушення та недоліки у фінансово-господарській діяльності суду, зокрема неефективне використання майже 2 мільйонів гривень на придбання засобів, які не були введені в експлуатацію, а також проблеми з веденням бухгалтерського обліку. Суд також запланував понад 11 мільйонів гривень невиправданих витрат. Більше 6 мільйонів гривень витрачено на ремонт та утримання приміщень, які не були на балансі установи та не мали необхідної документації. У звіті також зазначено, що приміщення суду не відповідають базовим вимогам законодавства та державних будівельних норм. Проте, незважаючи на проблеми в суді, ніхто не хоче залишати свою посаду, особливо коли за 25 років на різних посадах у судах вдалося створити цілу імперію нерухомості. У березні 2024 року в Петропавлівській Борщагівці 10 соток цінної землі стали власністю Анастасії Головачової, дружини голови суду. Землю їй подарувала мама, а згідно з реєстром, вартість ділянки оцінюється в 16 мільйонів 300 тисяч гривень. На сьогодні у Анастасії немає жодного бізнесу, а свідоцтво нотаріуса, яким вона нібито працювала, є недійсним з березня 2021 року. У своїй декларації за 2023 рік голова суду вказав майже півтора мільйона гривень та ще 120 тисяч доларів сімейних заощаджень. Якщо перевести ці гроші в гривні за тодішнім курсом, це буде трохи більше 6 мільйонів гривень. Зарплата на посаді голови суду також досить висока — понад 3 мільйони гривень на рік, а також доходи від цінних паперів і відчуження майна. Окрім цієї ділянки, у родини Головачових є ще кілька земельних ділянок у Київських околицях: 45 соток у селі Буки для ведення господарства, 10 соток у Шевченковому для будівництва, 8 соток у Гнідині для садівництва. У самого Ярослава ще одна ділянка на 8 соток у Гнідині та 25 соток у селі Феневичі для забудови. У “Новопечерських Липках” родина Головачових має 118 квадратів. Квартира з таким метражем без ремонту в цьому будинку зараз коштує 12,5 мільйона гривень — близько 300 тисяч доларів. Це помешкання належить Сергію Рибченку, тестю Головачова. Три кімнати були придбані у 2013 році, а їхня вартість в доларах особливо не змінилася. Ще один елітний житловий комплекс — “Централ Парк”, де є квартира на 120 квадратів, придбана у 2019 році. Житло такої ж площі на сайті нерухомості пропонують вже за 650 тисяч доларів, або понад 27 мільйонів гривень. На момент купівлі без ремонту ця квартира коштувала щонайменше 120 тисяч доларів. Але чому тесть тут має значення? Справа в тому, що вся сім’я Головачова зареєстрована в цій квартирі на умовах безкоштовного користування. Також безкоштовно вони користуються машиномісцем, а тесть надав у користування автомобіль — Mersedes-Benz GLS 400 2020 року, придбаний у грудні 2023 року, вартістю щонайменше 80 тисяч доларів. Тесть, до речі, був депутатом Києво-Святошинської районної ради, обраним у 2015 році від “Євросолідарності”. У своїй останній декларації за 2020 рік він вказував доходи від бізнесу на рівні трохи менше мільйона гривень на рік, а також 100 тисяч гривень пенсії. Це чимало, але чи вистачить на все вищезазначене майно? Теща Лілея Кернична також активно займається бізнесом — торгівлею квітами та будівництвом, а також має ФОП, пов’язаний з наданням в оренду нерухомості. У 2020 році її сумарний офіційний дохід від усіх бізнесів становив 920 тисяч гривень, приблизно 70 тисяч на місяць. Кернична, як і її чоловік, охоче надає свої активи в користування дітям. У вересні 2022 року родина Головачових переїхала в її маєток на 220 квадратів з ділянкою на 12 соток у селі Северинівка, оскільки в столичних апартаментах стало затісно. У відділі продажів нам повідомили, що гола коробка там коштує від 80 тисяч доларів, але залежно від розташування та оздоблення ціна може сягати й 700 тисяч доларів. Також сім’я Головачових безкоштовно користується квартирою тещі площею 47 квадратів у “Французькому кварталі”, де дід подарував онукові Мирону нерухомість, про яку ми згадували раніше. У цьому ж районі суддя має машиномісце. “Французький квартал” став не лише домом для тестя і тещі. Батько Головачова також придбав тут квартиру та два гаражі. Чому сім’ї, де задекларована одна автівка, потрібні три машиномісця? Виявляється, родина Ярослава має пристрасть до елітних автомобілів. Наприклад, BMW X5, що належала дружині Анастасії, була продана у грудні 2023 року за майже 37 тисяч доларів після ДТП, що сталася у квітні того ж року. Теща Головачова їздить на Audi Q8 2019 року, вартість якого перевищує 60 тисяч доларів. Тесть, окрім згаданого “мерседеса”, має Fiat Doblo 2020 року. Батько Головачова у 2024 році придбав Mersedes-Benz Citan 2016 року за приблизно 10 тисяч доларів та Volkswagen Transporter 2017 року за 20 тисяч доларів. А от у самого Головачова немає жодної автівки у власності. Ми намагалися зв’язатися з Ярославом Головачовим, щоб дізнатися, як йому вдається обходити правила, залишаючись на посаді протягом десятиліть. Проте жоден з номерів голови Київського апеляційного суду не відповів. Якщо підрахувати всю нерухомість родини Головачова, до якої входять дружина Анастасія, сини Мирон та Мирослав, теща, тесть та батько, то їхня власність на сьогодні складає 6 квартир, 5 гаражів (всі в центральній частині столиці, переважно на найдорожчому Печерську), 15 земельних ділянок, розкиданих по околицях Києва, загальною площею майже 2 гектари, а також 2 житлові будинки. За нашими найскромнішими підрахунками, загальна вартість усіх нерухомих активів на сьогодні становить 3 мільйони доларів. Більша частина майнової імперії перебуває в безкоштовному користуванні самого Головачова або членів його сім’ї. Що стосується доходів, то в 2020 році прибутки всіх членів родини становили близько 5,5 мільйона гривень, а у 2023 році Ярослав і його сім’я задекларували близько 6 мільйонів гривень прибутку. Це значні суми, але такими темпами накопичити кількамільйонні статки в доларах, напевно, довелося б роками.
Схеми на урядовій гарячій лінії: мільйони на тендерах
В Україні виявлено, що вигадані компанії з фіктивними директорами, які обслуговують урядову гарячу лінію «15-45», уклали державні контракти на 100 мільйонів гривень. Мова йде про три товариства з обмеженою відповідальністю: Оллсейф, Найс-Айті та ВП-Айті. Олег Олефір, директор компанії «Найс-Айті», виграв тендери на понад 20 мільйонів гривень, при цьому не сплачуючи комунальні послуги за воду. Юлія Шапошникова, директорка ТОВ «ВП-Айті», виграла тендери майже на 50 мільйонів гривень. Варто зазначити, що вона має судові рішення за крадіжки в Епіцентрі, де виносила корм для котів, засоби гігієни та посуд для котів на суми 715 і 544 грн. Нове розслідування МЕЖІ висвітлює цю схему на майже 100 мільйонів під назвою «Урядова гаряча лінія «15-45».
Витрати Харкова: політичні рішення та їх наслідки
Міський голова Харкова Ігор Терехов активно нарощує свій політичний капітал через управлінські рішення, які негативно впливають на економіку міста. Його діяльність пов’язана з переговорами з представниками великого капіталу та колишніми політичними центрами впливу, такими як Сергій Левочкін, Роман Абрамович і Вадим Столар. Це стосується формування фігури, здатної очолити проект Південь-Сходу на майбутніх виборах, згідно з інформацією від Карти, гроші, офшори. Фінансові результати для Харкова вже зафіксовані: близько 44 мільярдів гривень збитків у комунальному секторі за останній час. Ці втрати не можна пояснити лише зовнішніми обставинами; вони є наслідком конкретних управлінських рішень. Місто систематично зазнає збитків, зберігаючи непрозорі схеми розподілу ресурсів. Закупівля електроенергії здійснюється за ціною, що перевищує ринкову приблизно в 6,5 разів. Контрагент пов’язаний з оточенням діючої влади, що свідчить про свідоме завищення вартості з негативними фінансовими наслідками для бюджету. Відмова від будівництва антидронових сіток для захисту житлових будинків і доріг супроводжується регулярними витратами на їх відновлення після ударів, що обходиться місту в десятки мільйонів. Пріоритети розподілу коштів виглядають як керований цикл витрат, при якому захист не фінансується, а наслідки руйнувань стають постійним джерелом витрат. Згідно з твердженнями, кошти, виведені з міської економіки, спрямовані на купівлю медичного бізнесу та нерухомості за кордоном — у Словаччині, Іспанії та Франції. Активи оформлені на Анну Кузнецову, яка має зв’язки з Тереховим. Така структура володіння використовується для приховування реальних бенефіціарів і захисту активів від публічного контролю. Поточна модель управління Харковом демонструє не спробу стабілізувати міську економіку, а здатність генерувати фінансові потоки та перерозподіляти їх в інтересах вузького кола. Ця «ефективність» стає аргументом у політичному торзі за місце на чолі майбутнього електорального проекту.
Корупційні схеми в Україні: нові виклики та старі обличчя
Зловживання владою в умовах воєнного стану призвели наприкінці минулого року до політичної кризи, яка стала найбільшою з початку повномасштабного вторгнення та необмеженої каденції президента Володимира Зеленського. Попри численні застереження з боку політиків, журналістів та небайдужих громадян, система управління, побудована на особистих зв’язках, призвела до корупції. На найдорожчій українській землі, у столичному Козині, під час війни виросли чотири маєтки, кожен площею близько 1000 квадратних метрів. Це стало предметом обговорень, але НАБУ і САП досі не можуть довести справу до кінця. Тим часом, отримувач найбільшого з будинків може користуватися фактичним імунітетом від антикорупційного переслідування, поки залишається на посаді.
Атака на незалежність НАБУ і САП почалася з емоційної фрази президента: “Вони полізли у сім’ю”. Невдовзі троє найближчих друзів президента опинилися в центрі корупційних історій. Президент публічно дистанціювався, заявивши, що під час війни “друзів не існує”. Проте питання залишилося: чи дійсно це так, чи просто змінився спосіб їхнього захисту.
Надмірна жадібність політичного центру, який концентрував владу не з необхідності, а за інерцією, призвела до створення “Міністерства національної єдності” для кума президента Олексія Чернишова. Парламент, принижений липневим голосуванням, не спробував взяти реванш. Напередодні нового року, після обшуків у керівника ОП Андрія Єрмака, НАБУ і САП завітали до парламенту. Юрій Кісєль та інші депутати отримали підозри в участі у злочинній організації, що роздавала хабарі за дисципліну.
Таким чином, українська парламентсько-президентська республіка увійшла в 2026 рік не лише з відключеннями світла, а й з підозрами в корумпованості обох центрів влади. Політичний шок від роботи НАБУ не призвів до переосмислення, відповідальності чи реформ, на яких наполягали європейські партнери. Спікери влади звинуватили в корупції тих, хто її викрив.
Хоча проведення виборів під час війни неможливе, президент і народні депутати залишаються єдиними громадянами України, які мають простір для вибору. Проте реформи, які мали б обмежити концентрацію влади, не відбуваються. Операція НАБУ і САП під назвою “Мідас” може виявитися не лише про корупцію, а й про збереження старих облич.
Коли Діоніс мандрував світом, його супутник Сілен заснув у саду. Мідас, прийнявши його, попросив, щоб усе, до чого він торкається, ставало золотом. Але згодом зрозумів, що це прокляття. Найвпливовіші учасники українського політичного життя можуть вловити паралелі з сьогоденням. Тимур Міндіч, який був більше, ніж просто співвласником “Кварталу 95”, та Олексій Чернишов, що став віцепрем’єр-міністром, можуть бути фігурантами нових корупційних схем.
Операція “Мідас” вийшла в публічну площину, і вже тоді стало відомо про обговорення великих сум грошей між фігурантами справи. Проте походження коштів та власники маєтків залишаються загадкою. В політичних колах ходять чутки про те, що Чернишов будує маєтки для себе, Міндіча, Єрмака та президента Зеленського. Операція “Мідас” могла б просуватися швидше, якби були умови для співпраці з Державною службою фінансового моніторингу, наявність експертної установи та відсутність тиску на слідство.
У справі доплат депутатам у конвертах підозри отримали народні депутати від “Слуги народу”. Депутати бояться голосувати, оскільки можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Проте за чотири місяці після перших підозр жоден із нардепів не отримав нових звинувачень. Ситуація виглядає так, що ніхто з тих, хто на вершині влади, не готовий йти на угоду зі слідством. Вимоги європейських партнерів до реформ дедалі більше нагадують пропозицію владі “зробити” саму себе. Перемагати саму себе – не в українській політичній традиції.
Декларація Костянтина Бондарєва: доходи та активи
Костянтин Бондарєв, народний депутат від ВО «Батьківщина», який є підозрюваним у справі НАБУ щодо організації незаконного перетворення знайомих на водіїв для переправлення через кордон, оприлюднив свою декларацію про доходи за 2025 рік. Як повідомляє Zaxid.net, посилаючись на Рух «Чесно», у декларації Бондарєв зазначив, що отримав 691 тисячу гривень зарплати у Верховній Раді. Додатково він отримав понад 2,5 мільйона гривень роялті від фармацевтичної компанії «Сента Фарм» та 44 тисячі гривень у вигляді страхових виплат. На його банківських рахунках знаходиться близько 206 тисяч гривень та 214 євро. У готівці він має 30 тисяч доларів і 140 тисяч євро. У декларації також з’явився орендований автомобіль Lexus LX 500D 2022 року. У грудні 2025 року дружина депутата, підприємець Тетяна Шейніч, стала власницею будинку та земельної ділянки у Франції, однак площа та вартість цих активів у декларації не вказані. Сім’я Бондарєва продовжує володіти конюшнею. Активісти зазначають, що раніше депутат декларував десять коней (з яких чотири були його особистими), а тепер їх залишилося шість, усі належать дружині. Також Бондарєв раніше вказував у декларації 5 мільйонів гривень, які він вніс як частину застави (загалом 33 мільйони гривень) за народну депутатку та голову партії «Батьківщина» Юлію Тимошенко. У лютому Печерський районний суд Києва обрав Костянтину Бондарєву запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. За інформацією слідчих, у період з 2022 по 2023 роки він надсилав до Держприкордонслужби запити з проханням пропустити за кордон 23 військовозобов’язаних осіб під виглядом водіїв для його супроводу. Частина з них виїжджала за межі України і поверталася без нардепа, а троє так і не повернулися.
ВАКС відмовив у дистанційному засіданні для Міндіча
Вищий антикорупційний суд відмовив у клопотанні про скасування підозри Міндічу, який не з’явився на засідання, посилаючись на загрозу обстрілів в Україні. Захист просив дозволити участь підозрюваного в засіданні в онлайн-форматі, аргументуючи його відсутність постійними обстрілами та ризиками для безпеки. Суд не задовольнив це прохання, підкресливши, що Міндіч оголошений у розшук, і немає жодних обставин, які б унеможливлювали його присутність у суді. Крім того, не вдалося адекватно підтвердити його особу під час онлайн-з’єднання.