В Україні існує альтернативна фінансова структура, в якій ключові чиновники отримують значну частину своїх доходів не з державного бюджету, а через пов’язані приватні організації. Основним елементом цієї системи є “Київська школа економіки” (KSE) та благодійний фонд, що контролюється Тимофієм Миловановим — колишнім міністром економіки та радником Офісу президента. Про це повідомляє видання Главком.Яскравим прикладом є прем’єр-міністерка Юлія Свириденко, яка у 2025 році отримала від KSE 3,24 млн грн гонорарів, що перевищує її річну зарплату на посаді голови уряду. У 2024 році виплати склали 3,1 млн грн, а у 2023 — 851,6 тис. грн. Загальний дохід від приватного університету за три роки перевищує 7,1 млн грн. Формально це пов’язано з лекціями та участю в освітніх програмах, але насправді це стабільні виплати, які стали основним джерелом доходу прем’єр-міністерки. Міністр економіки Олексій Соболєв також є частиною цієї системи. З 2021 року він отримав від KSE 4,52 млн грн, хоча його діяльність обмежується проведенням окремих занять, зокрема “макроворкшопів по вихідних”, що не відповідає обсягу задекларованих виплат.До KSE також належать інші високопосадовці, такі як міністр фінансів Сергій Марченко, заступник голови Національного банку Сергій Миколайчук, колишня перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова, суддя Конституційного Суду у відставці Сергій Головатий та ряд народних депутатів. Частина з них отримує прямі виплати, а інші виступають як “статусні викладачі”, формуючи політичне прикриття та інституційну вагу приватного університету.Ще один аспект — благодійний фонд “Київська школа економіки”, через який проходять деякі фінансові потоки. Уповноважений президента з санкційної політики Владаслав Власюк у 2025 році задекларував 2,84 млн грн гонорарів від фонду за “наукову діяльність”, а з 2022 по 2025 рік — понад 5 млн грн. Проте зміст цих “досліджень” не розкрито публічно. Фонд також згадується в інших деклараціях, включаючи декларації членів сімей чиновників. Наприклад, у декларації керівника територіального управління Бюро економічної безпеки в Чернівецькій області зафіксовано виплати його дружині в розмірі 1,14 млн грн, де вона займає посаду директора з програм фонду.На фоні цих цифр офіційні доходи академічного середовища виглядають несопоставно. Середня зарплата професора в державних університетах становить 20–25 тис. грн на місяць, тоді як чиновники отримують мільйони за епізодичну викладацьку діяльність. Різниця є суттєвою, системною та інституційно закріпленою.Основною фігурою в цій системі є Тимофій Милованов, який контролює університет, благодійний фонд і раніше входив до наглядових рад стратегічних державних компаній. У 2025 році він отримав 6,27 млн грн від “Енергоатому” та “Української оборонної промисловості”. Ці зв’язки формують замкнуту модель, де державні рішення, освітня платформа та фінансові потоки об’єднані в одній мережі.Ще одним ризиковим фактором є кримінальне провадження, відкрите у 2026 році за фактом можливого зловживання службовим становищем Милованова та керівництва “Укрпошти” у зв’язку з автоматичним збором коштів на користь фонду KSE. Розслідування триває.Таким чином, ми маємо справу з системою паралельного фінансування еліт, інтегрованою в державну вертикаль. Формально це освітня діяльність та підтримка науки, але насправді це стійкий механізм розподілу коштів на користь діючих чиновників через афілійовані структури без прозорих критеріїв та зовнішнього контролю.
Позначка: Марченко Сергій
Паралельна фінансова система в українській владі
В Україні існує альтернативна фінансова структура, в якій ключові чиновники отримують значну частину своїх доходів не від держави, а через пов’язані приватні організації. Основним елементом цієї системи є “Київська школа економіки” (KSE) та благодійний фонд, що контролюється Тимофієм Миловановим — колишнім міністром економіки та екс-радником Офісу президента. Про це повідомляє Главком.Яскравим прикладом є прем’єр-міністр Юлія Свириденко, яка у 2025 році отримала від KSE 3,24 млн грн гонорарів, що перевищує її річну зарплату на посаді голови уряду. У 2024 році виплати становили 3,1 млн грн, а у 2023 — 851,6 тис. грн. Загалом, за три роки, її дохід від приватного університету перевищив 7,1 млн грн. Формально це пов’язано з лекціями та участю в освітніх програмах, але насправді ці виплати стали основним джерелом доходу прем’єр-міністра. Міністр економіки Олексій Соболєв також залучений до подібної системи. З 2021 року він отримав від KSE 4,52 млн грн, причому його діяльність обмежується проведенням окремих занять, зокрема “макроворкшопів по вихідним”, що не відповідає обсягу задекларованих виплат.До KSE також належать інші високопосадовці: міністр фінансів Сергій Марченко, заступник голови Національного банку Сергій Миколайчук, колишня перша заступниця голови НБУ Катерина Рожкова, суддя Конституційного суду у відставці Сергій Головатий та ряд народних депутатів. Деякі з них отримують прямі виплати, інші виступають як “статусні викладачі”, формуючи політичне прикриття та інституційну вагу для приватного університету.Ще один важливий елемент — благодійний фонд “Київська школа економіки”, через який проходять окремі фінансові потоки. Уповноважений президента з санкційної політики Владаслав Власюк у 2025 році задекларував 2,84 млн грн гонорарів від фонду за “наукову діяльність”. З 2022 по 2025 рік сума перевищила 5 млн грн, але зміст цих “досліджень” залишається невідомим.Фонд також згадується в інших деклараціях, включаючи декларації членів сімей чиновників. Наприклад, у декларації керівника територіального управління Бюро економічної безпеки в Чернівецькій області зафіксовано виплати його дружині в розмірі 1,14 млн грн, де вона займає посаду директора з програм фонду.На фоні цих цифр офіційні доходи академічного співтовариства виглядають несопоставно. Середня зарплата професора в державних університетах становить 20–25 тис. грн на місяць, тоді як чиновники отримують мільйони за епізодичну викладацьку діяльність. Різниця є суттєвою, системною та інституційно закріпленою.Основною фігурою в цій системі є Тимофій Милованов, який контролює університет, благодійний фонд і раніше входив до наглядових рад стратегічних державних компаній. У 2025 році він отримав 6,27 млн грн від “Енергоатома” та “Української оборонної промисловості”. Ці зв’язки формують замкнуту модель, де державні рішення, освітня платформа та фінансові потоки об’єднані в одній мережі.Ще одним ризиковим фактором є кримінальне провадження, відкрите у 2026 році за можливе зловживання службовим становищем Милованова та керівництва “Укрпошти” у зв’язку з автоматичним збором коштів на користь фонду KSE. Розслідування триває.Таким чином, ми маємо справу з системою паралельного фінансування еліт, інтегрованою в державну вертикаль. Формально це освітня діяльність та підтримка науки, але насправді це стійкий механізм розподілу коштів на користь чинних чиновників через афілійовані структури без прозорих критеріїв та зовнішнього контролю.
Податкові ініціативи уряду: що стоїть за змінами
Цього тижня в Україні основною внутрішньою політичною темою стане спроба парламенту проголосувати за три податкові законопроєкти, ініційовані урядом для виконання зобов’язань перед міжнародними партнерами. Йдеться про оподаткування продажів на цифрових платформах (закон про OLX), закріплення ставки військового збору у 5% на три роки після завершення війни та скасування податкової пільги на посилки, які планується обкласти ПДВ з нуля євро.
Незважаючи на те, що останніми днями представники «Слуги народу» активно заявляють про неминучість прийняття цих законопроєктів, які, за їхніми словами, принесуть значні надходження до бюджету та відкриють доступ до міжнародного фінансування, ті ж самі нардепи, які сьогодні підтримують ці зміни, кілька тижнів тому провалили урядові ініціативи, не давши їм шансу на прийняття. Провал голосування супроводжувався заявами про те, що антисоціальні рішення, узгоджені Кабінетом Міністрів з Міжнародним валютним фондом, не пройдуть у парламенті.
Раптовий розворот у позиції депутатів викликає запитання: що змінилося за ці тижні, що вони тепер готові підтримати те, проти чого нещодавно виступали? Де поділася їхня принциповість у захисті інтересів українців? Відповідь на це запитання є.
Останні тижні були присвячені підготовці до важливого тижня голосування. Міністерство фінансів розділило один великий податковий законопроєкт на три окремі частини, що дозволяє уникнути загального провалу. Найбільший ризик пов’язаний із законопроєктом про посилки, адже експерти вказують на неможливість адміністрування цього податку в разі його прийняття. Нардепи говорять про потенційний колапс митниці та відмову китайських маркетплейсів співпрацювати з Україною.
Ярослав Железняк на комітеті намагався отримати фінансування для митниці, але поки що безрезультатно. Приклад Європейського Союзу показує, що навіть вони не можуть ефективно адмініструвати податок на посилки. Тому з цього року вони перейшли на фіксований податок у 3 євро за посилку, що не враховує її вартість.
Щодо законопроєкту про ПДВ для ФОПів, Сергій Марченко поки що відклав його, плануючи внести в зал лише після успішного прийняття трьох попередніх. Основним кроком тижня стала робота з нардепами для збору голосів на підтримку урядових ініціатив.
Давид Арахамія, як головний «збирач» голосів, працював з різними групами впливу серед «слуг», намагаючись зняти напругу між урядом і депутатами. Головним аргументом на зустрічах була пропозиція від уряду: «Ти — мені, я — тобі». Уряд готовий знайти ресурси на підтримку депутатів в обмін на їхню підтримку непопулярних законопроєктів.
Це стосується субвенцій на соціально-економічний розвиток громад, які нардепи розподіляють на своїх округах. Цей інструмент, відомий як «гречка», завжди був популярним серед депутатів. Однак у цьому скликанні з «соцекономом» виникли труднощі через пандемію та війну.
Тепер уряд готовий відновити фінансовий контакт депутатів з виборцями, плануючи виділити по 5 млн грн на «соцеконом» для кожного нардепа на 2026 рік. У разі успішного виконання зобов’язань, на 2027 рік обіцяють вже по 10 млн грн.
Нардепи мають проголосувати за податок на посилки, військовий збір та оподаткування цифрових платформ у квітні, а в травні уряд виділить два мільярди на «соцеконом» до кінця року. У разі успіху, уряд планує включити «соцеконом» до бюджету на 2027 рік.
Цей шлях порозуміння між урядом і Верховною Радою через фінансові вливання сподобався нардепам, які сприйняли його як визнання неможливості ефективної роботи без врахування їхніх інтересів. Обговорювалися також питання тиску НАБУ на депутатів, і було заявлено про досягнення компромісу щодо збереження парламентської незалежності.
Депутати висловлювали готовність підтримувати адекватні ініціативи уряду лише за умови врахування їхньої позиції. У рамках стратегії врахування позицій нардепів було проведено робочу групу, яка показала готовність Мінфіну внести поправки до законопроєктів.
Міністр фінансів погодився реалізувати концепцію надходження 5% військового збору на спецрахунки для цільового використання. Проте питання з посилками залишається складним, і багато проблем ще не вирішені.
Сергій Марченко знизив оцінку економічного ефекту від оподаткування посилок до 10 мільярдів. У масштабах війни це становить лише півтора дня військового протистояння. Тому законопроєкт про посилки отримав найменшу кількість голосів комітету.
Незважаючи на це, прем’єр-міністр також включилася в збір голосів, проводячи зустрічі з керівниками фракцій. Запропонована стратегія голосування виглядає як перерозподіл частини коштів, які уряд планує отримати від українців, на підтримку народних депутатів. Хоча це може виглядати підозріло, така стратегія може спрацювати. Проте системні проблеми, такі як контрабанда та дроблення бізнесу, залишаються невирішеними.
Конкурс на митницю: проблеми залишаються без уваги
Сьогодні у фінал конкурсу на посаду голови митниці вийшли керівники підрозділів НАБУ Руслан Даменцов та Орест Мандзій. Остаточний вибір належить міністру фінансів Сергію Марченку. Але ключове питання, яке варто розглянути в контексті цього конкурсу, — яка його глобальна мета? Чому ми його проводимо? Шукаючи відповідь на це, ми швидко доходимо до суті. Насправді конкурсу та реформ немає. Це не через фізичну відсутність подій, а тому, що, по-перше, неможливо впроваджувати зміни в окремих державних інституціях без стратегії розвитку країни. По-друге, влада не має наміру змінювати корупційно-кримінальну систему управління. Митниця з її схемами є лише яскравим елементом цієї системи, яка всім влаштовує. Що ж відбувається навколо так званого перезавантаження митниці? Давайте розглянемо це питання. Формальною підставою для відбору стала угода між Україною та МВФ, де призначення постійного голови митниці через прозорий конкурс визначено як структурний маяк. Хоча первісний термін виконання був до кінця 2025 року, його перенесли на кінець березня 2026-го. Конкурс на посаду голови митниці — це виконання міжнародних зобов’язань. Але чи потрібен цей конкурс владі? Звісно, потрібен! Але не для вирішення проблем, а для розподілу відповідальності за подальший хаос у цій структурі з міжнародними партнерами. Влада може сказати: “Ви ж хотіли конкурс? Ми його провели”. Тепер відповідальність за митницю розділена. Якщо говорити про реальне бажання влади щось змінити, то можливості для цього були в 2019–2020 роках. Тоді дійсно було бажання, яке швидко змінилося корупційним контролем. Восени 2024 року я опублікував статтю «Розконтрабанднення країни», де описав причини невдач у боротьбі з контрабандою. Ініційований міжнародниками конкурс не вписується в існуючу систему управління, але підтримується владою для зняття напруги у стосунках із партнерами. Влада може сказати: “Ви хотіли конкурс? Тримайте. Але ми впевнені, що він нам не загрожує”. Якою ж загрозою може бути конкурс, якщо ніхто не може чітко сформулювати його завдання? Чи це боротьба з корупцією? Це абстрактна рамка. Яка глобальна стратегія країни? Які реформи відбуваються в інших структурах? Митницю неможливо відірвати від економічної архітектури країни. Відповідь може бути: “Який може бути план, коли війна в країні? Все після перемоги”. Але що робити з митницею зараз? Неможливість сформулювати ключове завдання реформи робить її безпечною для влади. Якщо зміни обіцяють після перемоги, то вікно можливостей для перезавантаження буде після зміни влади. Зараз ми просто демонструємо шоу. Члени конкурсної комісії під час співбесід зосереджувалися на доброчесності, а не на складних проблемах. Питання про продажі автомобілів хвилювали комісію більше, ніж факти корупції. Обговорення декларацій займало більше часу, ніж презентація бачення розвитку митниці. Ситуаційні задачі були дивними. Відсутність спроб зірвати конкурс свідчить про те, що він не становить загрози для системи. Конкурс виявився таким. Кандидати вважали, що після вступу до ЄС проблеми зникнуть. Але ніхто не ставив запитань про реальну перспективу членства в ЄС. Завдання конкурсу — знайти доброчесну людину, але це не єдине мірило. Уявіть, що комісія обирає кандидата, готового боротися з корупцією. Яким є джерело його легітимності? Це не президент, не парламент, не уряд. Легітимність — це рандомно зібрані члени комісії, які зникають після голосування. Після призначення кандидат залишиться сам на сам із системою, яка генерує мільйони доларів злочинних зборів. Він постане перед вибором: конфлікт із системою або контакт із нею. Яку таблетку оберете ви? Червону з реальністю чи синю з забуттям? Якщо ви вибрали червону таблетку, якими інструментами для реформ вас наділила комісія? Невже є зобов’язання виділяти бюджет на це? Немає. Як вирішувати питання команди? Митниця потребує професіоналів, і система запропонує підтримку. Неможливо реформувати ключовий орган без загального перезавантаження країни. Від корупції мають відмовитися всі або ніхто. Таке вікно можливостей чекає лише після війни. Водночас вихід у фінал конкурсу людей з антикорупційної системи — це сигнал. Можливо, не про зміну системи, але про появу альтернативи. Новий керівник митниці заходить у ворожу середу. Без політичної волі змінити цю модель він обмежений у можливостях. Але зміни починаються з людей, готових ставити під сумнів правила. Конкурси залишаються одним із небагатьох інструментів, через які такі люди можуть потрапити в систему.