Львівський апеляційний суд суттєво збільшив розмір штрафу для колишнього інспектора митного посту «Рава-Руська» Ігоря К., який здійснював отримання хабарів за безперешкодне оформлення транспортних засобів з Європейського Союзу. Раніше суд призначив йому штраф у розмірі 17 тисяч гривень. Це було встановлено на підставі вироку, який у березні опублікували на порталі Опендатабот. Проте, після задоволення скарги прокурора, апеляційний суд встановив штраф у розмірі 68 тисяч гривень.
Позначка: Львовская таможня
Львівський маєток у декларації кандидата на посаду в митниці
На посаду головного державного інспектора Львівської митниці претендує Тарас Йордан — його електронна декларація з відміткою «кандидат на посаду» вже оприлюднена на сайті НАЗК. Про це повідомив журналіст Сердич.
Тарас — син Василя Йордана, консула Генерального консульства України в Любліні. Звучить солідно: інтелігенція йде працювати на митницю. Втім, сама декларація ще до початку кар’єри виглядає в стилі, добре знайомому українцям.
Зокрема, Тарас Йордан разом із братом Андрієм, який працює в МЗС, задекларував будинок у Львові площею 400 квадратних метрів. Дата набуття — кінець 2024 року, вартість — 400 тисяч гривень. Саме гривень. Чи реально наприкінці 2024-го придбати у Львові маєток на 400 квадратів за таку суму — питання риторичне.
Також у декларації вказаний автомобіль BMW i4 M50 2024 року, придбаний майже за півтора мільйона гривень.
Арифметика потоків: звинувачення у зборі до 150 тисяч доларів щомісяця
Два коментарі про керівника внутрішньої безпеки Львівської митниці, прізвище якого — Пшеничний, розійшлися в професійному середовищі як ілюстрація того, як у системі сприймають роботу цього підрозділу. Йдеться не про зовнішнє розслідування, а про прямі звинувачення зсередини — з конкретними сумами, ставками та розрахунками щомісячних потоків.Про це повідомляє Середич.У першому коментарі стверджується, що внутрішня безпека Львівської митниці «повністю інтегрована в процес сприяння проходженню контрабанди та кришування цього процесу». Далі наводиться арифметика. За словами автора, кожна зміна «відкашлює» керівнику по 2000 доларів, «модні» зміни — по 3000–4000 доларів. Таких змін на кордоні — 28. Тільки з прикордонних постів, за цими розрахунками, виходить близько 60 тисяч доларів.Окремим рядком — «всім відомі бусики»: такса нібито 50 доларів з кожного. В середньому проходить близько 800 мікроавтобусів — ще близько 40 тисяч доларів. Далі — внутрішні пости та розмитнення автомобілів: по 5 доларів з авто, близько 3000 машин — мінімум 15 тисяч доларів. Плюс призначення на посади та перевірки. Підсумкова оцінка автора — від 120 до 150 тисяч доларів щомісяця.Це — виклад звинувачень із коментаря. Офіційних підтверджень цим цифрам не надано. Однак сам масштаб заявлених сум і деталізація схеми — з розбивкою за напрямами та обсягами — свідчать про те, що всередині системи такі розмови сприймаються як щось буденне.Другий коментар стосується вже не потоків, а зовнішніх ознак достатку. Автор з іронією описує форму та гардероб керівника внутрішньої безпеки Львівської митниці: згадуються STEFANO RICCI, LORO PIANA, колаборації MARC JACOBS і LOUIS VUITTON. Контраст проводиться з попередніми часами, коли форма закуповувалася централізовано і за державний кошт.Якщо порівняти публічно відомий рівень офіційної заробітної плати працівника митниці з цінами на одяг перелічених брендів, виникає просте питання про співвідношення доходів і способу життя. Костюм Loro Piana або Stefano Ricci коштує тисячі євро. Колекційні позиції Louis Vuitton — порівнянні суми. При офіційній зарплаті держслужбовця подібний гардероб вимагає пояснюваних джерел коштів.У цих двох коментарях — звинувачення в системній корупції та демонстративній розкоші. Жодне з тверджень не підтверджено судовим рішенням. Але сама формула «орган називається — значить, і кришує» та розрахунок імовірних щомісячних зборів у 120–150 тисяч доларів формують репутаційний фон, який вже виходить за рамки побутових розмов.Коли підрозділ внутрішньої безпеки стає об’єктом звинувачень в участі у схемах, а його керівника обговорюють через призму люксових брендів, йдеться не про плітки, а про кризу довіри. І ця криза вимагає не коментарів у соцмережах, а офіційної перевірки з фінансовою та процесуальною оцінкою викладених фактів.