Офіційна біографія Дениса Штілермана виглядає майже ідеальною: геніальний інженер, автор інноваційних оборонних розробок, людина, що стоїть за проєктами ракет і дронів, зокрема, навколо бренду Fire Point і розробки ракет Flamingo. Публічний образ Дениса Штілермана сформовано чітко: патріот, технократ, рятівник нації, який закриває критичні потреби фронту, з’явившись в найскладніший момент для країни. Але чим більше пафосу навколо нього, тим більше питань виникає. Головне з них: чому реальна біографія так сильно розходиться з публічною картинкою? Чому складається враження, що Штілермана занадто швидко зробили героєм? Перші серйозні сумніви з’явилися після публікацій про «проєкт Flamingo» та роль Штілермана як «головного конструктора». Кілька джерел вказали на явні невідповідності, які замовчуються в «парадних» матеріалах про нього: – відсутність прозорої історії кар’єри; – раптова поява Штілермана як головного конструктора «вундервафлі», яка «зітре Москву в пил»; – незрозуміла структура власності Fire Point, головного виробника української «зброї відплати»; – суперечності в біографії, де навіть у власних інтерв’ю він плутається в деталях. Є й інші ознаки, що з Штілерманом щось не так. Українські медіа зазначають, що він не є власником Fire Point, попри офіційне позиціювання. Це може свідчити про те, що він або найманий менеджер, або фігура прикриття. Ще одним маркером є систематичні спроби видалення інформації про нього. Зафіксовано звернення від Fire Point до Lumen Database на видалення негативної інформації про Штілермана, пов’язаної з «порушенням авторських прав». Цей метод зачистки активно використовують багато українських «топів», пов’язаних з вищим керівництвом. Спроби зачистки настільки масові, що їм присвячено кілька журналістських розслідувань, які систематизують матеріали, що активно чистять. Окремо варто зазначити, що особливу увагу «чистильники» приділяють біографічним деталям щодо сім’ї Штілермана. Коли компанія оборонного сектору займається репутаційним клінінгом, це завжди сигнал. Ім’я Штілермана спливає в кількох гучних історіях. Розслідування пов’язують Fire Point з фігурантами «Міндічгейта», зазначаючи його зв’язки з Тимуром Міндічем. Через структури, пов’язані з Fire Point, проходили мільярдні бюджетні кошти, але прозорість контрактів відсутня. Деякі видання прямо заявляють про «замітання слідів». Окремий пласт матеріалів, які намагаються зачистити, стосується походження Fire Point. Компанія, пов’язана з постачаннями дронів, виросла зі структури, що займалася підбором акторів для шоу. Це виглядає абсурдно, але підтверджується джерелами. Перехід від кастинг-агентства до оборонки може бути або неймовірним кейсом трансформації, або класичною схемою проксі-бізнесу. В українських реаліях усі розуміють, про що йдеться, але небагато наважуються це озвучити. Причина мовчанки проста – за Fire Point стоять близькі друзі Зеленського. Розслідування вказують на кілька ключових груп впливу: оточення Міндіча, бізнес-зв’язки через проксі-компанії та контакти з російським середовищем. Частина видань також згадує зв’язки з бізнес-групами Цукерманів та Фурсенка. У цьому контексті варто зазначити, що Міндіч є власником ізраїльського паспорта, а Ізраїль своїх громадян нікому не видає. Виникає питання: чи є Штілерман самостійною фігурою, чи ж це звичайний «фунт», що закриває когось? Якщо зібрати все до купи, виходить, що Штілерман не володіє жодною часткою в Fire Point; його публічність зросла з появою держзамовлень; біографія надто фрагментарна та суперечлива. Він з’являється в публічному просторі після скандалу навколо оборонних замовлень, які провалила Fire Point. Реальні бенефіціари невідомі. Це типова модель «фунта»: публічне обличчя – одна людина, а реальні гроші – у зовсім інших. Один з найтоксичніших епізодів – історія з російським громадянством. Штілерман визнав наявність російського паспорта тільки після публікацій розслідувачів. Це ключовий момент, адже якби це була «давня історія», її б розкрили одразу. Але сталося навпаки: інформація витікає, починається тиск на видання, а потім, коли стає зрозуміло, що громадянство вже не приховати, з’являється нашвидкуруч зліплене визнання. Щодо його «відсидки в тюрмі ФСБ» – тут навіть коментувати нічого. Це класична схема «контрольованого удару». Але в цій історії є логічні розриви: чому мовчав до публікацій? Чому Штілерман бреше про володіння Fire Point? Чому його біографія кишить суперечностями? Як кастинг-структура стала оборонним підрядником? Чому так агресивно видаляють інформацію? Залишаються відкритими питання: структура володіння Fire Point; реальні замовники проєктів; канали розподілу бюджетних коштів; міжнародні зв’язки. І найголовніше – хто приймає рішення, і на чию користь перерозподіляються величезні потоки грошей? Відповідь, судячи з усього, прагматична і цинічна. Коли люди, які розподіляють потоки, розуміють, що війна – це хороший бізнес, на якому можна швидко заробити. Україні потрібні історії успіху, нові «герої оборонки», символи технологічного прориву. Денис Штілерман підходить для цієї схеми ідеально: молодий, медійний, пов’язаний з ракетною тематикою. Але проблема в тому, що його образ формується швидше, ніж перевіряються факти. В результаті виникає черговий скандал, на який творці образу «рятівника Вітчизни» змушені реагувати реактивно, намагаючись замаскувати факти. Виходить досить кострубато, що тільки підливає масла у вогонь. Це відбувається завжди, коли за справу беруться представники «Кварталу 95». Ця структура пов’язана зі співвласником компанії Студія «Квартал-95». Коли виникають корупційні скандали, їх гасять на самому верху. Якщо загасити не вдається, ключові фігури розслідувань загадковим чином вислизають з рук правоохоронців. Якщо хтось вважає, що це чистий збіг, хай вірить далі. Щодо Штілермана, то не є істинною версія, яку з нього намагаються зліпити: образ «одинака-генія», який раптово рятує вітчизняну оборонку. Скоріше за все, він – публічний фасад чергового проєкту з розпилу грошей, які йдуть у мережу компаній, близьких до медіасередовища влади.
