Освіта в Україні наразі переживає складні часи, зокрема через повномасштабне вторгнення. Освітяни та здобувачі освіти стикаються з багатьма викликами, такими як постійні повітряні тривоги, що впливають на навчальний процес, зміна формату навчання, нестача кадрів, скорочення кількості шкіл та недостатнє фінансування вищих навчальних закладів. У цей період особлива увага має приділятися якості освіти, щоб нове покоління українців могло реалізуватися у власній країні, незважаючи на всі труднощі. Але хто контролює цю якість? Відповідь на це питання веде до Руслана Васильовича Гурака — посадовця, який більше десяти років очолює орган, відповідальний за контроль якості освіти, нині відомий як Державна служба якості освіти. Цю назву структура отримала у 2017 році, до цього вона називалася Державною інспекцією навчальних закладів, яку також очолював Гурак з 2014 року. Здавалося б, особа, відповідальна за академічну доброчесність та якість освіти, але є одна проблема. У біографії Гурака є згадки про плагіат російської наукової дисертації, зв’язки з політичними персонажами, такими як Михайло Поплавський та Дмитро Табачник, а також про коштовне майно, яке записане на ймовірних родичів. Це лише частина його історії. Плагіат у російських джерелах став одним із найгучніших скандалів, пов’язаних із Гураком. Видання, яке спеціалізується на викритті плагіату, звинуватило його в тому, що його кандидатська дисертація 2006 року містить численні неатрибутовані запозичення з російських джерел. Зокрема, 54 сторінки його роботи, за даними медіа, скопійовані з дисертації російської дослідниці Тетяни Сухової. Журналісти виявили це через неграмотно сформульовані речення у тексті, що призвело до судової експертизи, яка підтвердила наявність плагіату. Окружний адміністративний суд Києва мав розглянути справу про позбавлення Гурака ступеня кандидата наук, але справа не була розглянута, а сам посадовець звинувачував антиплагіатні групи у шантажі. Це ставить під сумнів, чи може особа, яка має підтверджений плагіат, займати керівну посаду в органі, що контролює якість освіти. Іншим цікавим епізодом у кар’єрі Гурака є його співпраця з Михайлом Поплавським, де він був його помічником у Верховній Раді з 2002 по 2006 роки. ЗМІ звинувачували Гурака в захисті університету Поплавського від повних перевірок, що викликало питання щодо неупередженості у нагляді за освітою. Гурак також був членом “Партії регіонів” і мав зв’язки з колишнім міністром освіти Дмитром Табачником, який переховувався у Росії. Питання виникають і щодо походження коштів Гурака. У травні 2020 року він вніс зміни до декларації, вказавши дохід від “відчуження рухомого майна” на 620 тис. грн, але автомобілі залишилися у власності. При офіційній зарплаті у 959 тис. грн на рік, Гурак зумів накопичити значне майно та позичити 125 тис. доларів. Виявлено аномальну концентрацію нерухомості на ім’я ймовірної сестри Ольги Гурак. Серед значного майна, яке він задекларував, є квартира в Києві, будинок в Івано-Франківській області, земельні ділянки та автомобіль LAND ROVER. В деклараціях не згадуються інші фізичні особи, такі як дружина чи діти. Історія Руслана Гурака залишає більше запитань, ніж відповідей. Людина, яка роками очолює орган контролю якості освіти, сама фігурує у публічних матеріалах про можливий плагіат та має неоднозначні політичні зв’язки. Чи проводили компетентні органи перевірку цих фактів? Наша редакція направила запити до НАЗК, Міністерства освіти і науки України, Державної служби якості освіти та Руслану Гураку. НАЗК вже повідомило, що не досліджувало діяльність Гурака у контексті озвучених фактів. Відповіді від МОН та Державної служби якості освіти на момент публікації ще не надійшли.
