Від історії з «Львівським арсеналом» до контракту з Phu Lechmar простежується одна й та сама модель виведення бюджетних коштів з оборонних закупівель. Поки слідство займається Олександром Лієвим і затриманим у Чехії Олексієм Хорошаєвим у справі про розкрадання 1,5 млрд грн на мінах, у системі ДПСУ була реалізована схема значно більшого масштабу. За ініціативою голови прикордонників Сергія Дейнеки 23 мільярди гривень були виведені з України як 100-відсотковий аванс польській фірмі Phu Lechmar за цінами, завищеними в півтора раза. Обидві історії пов’язують спільні інтереси: нові власники «Лехмара» брати Єреміни виявилися бізнес-партнерами того самого Хорошаєва. Це дає підстави припускати існування стійкого синдикату, який під виглядом закупівлі боєприпасів системно вимиває оборонний бюджет через фірми-прокладки. Саме тому команда «СтопКору» зацікавилася цією справою, щоб з’ясувати приховані деталі та встановити реальні обставини подій. Про це повідомляє Стопкор.
Закупівлі для Державної прикордонної служби і Міністерства оборони через ТОВ «Львівський арсенал», ймовірно, були частиною єдиної синхронної схеми розкрадання державних ресурсів. Ідеться про механізм вимивання оборонного капіталу через мережу іноземних посередників — польську Phu Lechmar, словацьку Sevotech і хорватську WDG Promet. Закупівлі озброєння та спеціального обладнання відбувалися за однаковим сценарієм: фірми отримували миттєву 100% передоплату, а державний ресурс за кордоном блокувався за сприяння посадовців обох відомств. У підсумку було виведено понад 1,5 мільярда гривень, а військові залишилися без боєприпасів і засобів захисту в умовах повномасштабної війни.
У жовтні 2022 року Міноборони підписало контракт із ТОВ «Львівський арсенал» на 1 млрд 380 млн грн, або близько 37,5 млн доларів. Під документом стояли підписи тодішнього в.о. директора департаменту військово-технічної політики Олександра Лієва та директора компанії Юрія Збітнева. Держава сплатила майже 100% авансу. Першу партію мін мали поставити 20 грудня 2022 року, а повністю контракт — виконати до 20 лютого 2023-го. Проте поставок не було взагалі.
Журналісти встановили, що «Львівський арсенал» не був виробником, а виконував лише функцію посередника. З’ясувалося, що іноземним партнерам компанія переказала тільки 30-35% від отриманої суми. Решта коштів залишилася на рахунках в Україні до арешту, а частину, за даними СБУ, вивели через афілійовані структури на Балканах. Сама логістика виглядала нереалістично: поставки декларувалися зі Словаччини, хоча фактично міни мали походити з Хорватії. Для цього були потрібні ліцензії та дозволи на транзит через ЄС — Угорщину, Австрію чи Словенію, яких, нібито, ніхто не мав. Договори між учасниками також не збігалися: один передбачав 50% передоплати, інший — 35%.
Додаткові сумніви викликає й словацька Sevotech, яка ще до скандалу з боєприпасами вже зривала поставки. У 2022 році компанія провалила контракт на 13 млн євро, відвантаживши лише 3 тисячі комплектів захисту замість обіцяних 17 тисяч. У той час, коли українські військові чекали бронежилети, директор компанії заявляв про «обман» з боку партнера — Magic Trading Corporation.
Серед виконавців схеми ключове місце посідав Олександр Лієв, який від імені держави підписував контракт. Його кар’єра завершилася в січні 2023 року, коли медіа нагадали про його позицію у 2014 році щодо незаконного референдуму в Криму. Тепер він перебуває під підозрою, хоча все заперечує. Важливою фігурою був і Тоомас Нахкур — чинний посадовець того ж департаменту. Під час розслідування він і далі представляв міністерство, а від виконання обов’язків його відсторонили лише у лютому 2024 року.
Із боку бізнесу провідну роль відігравав Юрій Збітнев — директор і власник «Львівського Арсеналу». Його біографія пов’язана не з виробництвом зброї, а з політичними кабінетами: він був народним депутатом I скликання та радником прем’єра Масола у 90-х. Саме компанія, яка фактично не виробляла нічого, окрім документів, стала зручним посередником для того, щоб півтора мільярда гривень просто зникли в «іншій професійній діяльності».
ТОВ «Львівський арсенал» зареєстроване в Києві за адресою звичайної житлової квартири, де немає навіть офісу. Основний КВЕД компанії — «інша професійна наукова і технічна діяльність». Вона не має виробничих потужностей і діяла лише як посередник, залучаючи іноземні структури, які фактично нічого не постачали.
З боку словацького посередника Sevotech ключовою особою був українець Олексій Хорошаєв, який на той час мешкав у Празі. Його досвід в оборонних контрактах пояснюється попередньою посадою: до повномасштабного вторгнення він був заступником директора державного підприємства «Прогрес», що входить до складу концерну «Укроборонпром» і є державним спецекспортером зброї. Наприкінці 2022 року Хорошаєв увійшов до наглядової ради Sevotech. Саме тоді він став ініціатором пропозиції щодо постачання мінометних мін для України, яка згодом лягла в основу мільярдного контракту з «Львівським арсеналом».
За матеріалами Служби безпеки 27 січня 2024 року затримали всіх фігурантів справи. Підозри за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України отримали Олександр Лієв, Тоомас Нахкур, Юрій Збітнев і Олексій Хорошаєв. Лієва СБУ затримала під час спроби виїхати за межі України.
Зрештою справа «Львівського арсеналу» дійшла до фіналу в суді. Міноборони виграло процес на суму понад 1,5 млрд грн, про що повідомило у власному телеграм-каналі. У січні 2024 року суд залишив у силі стягнення 1,34 млрд грн передоплати, 90,6 млн грн пені та 96,7 млн грн штрафу. Це рішення набрало законної сили, а майно і рахунки компанії були арештовані.
Поки СБУ розслідувала справу «Львівського арсеналу», в оборонній сфері з’явився новий масштабний епізод. У листопаді 2024 року міністр оборони Рустем Умєров звернувся до уряду з проханням передати 23 млрд грн із бюджету МО Державній прикордонній службі. Підставою назвали пропозицію польської компанії Phu Lechmar щодо поставки боєприпасів на 100 млрд грн.
Уряд ухвалив рішення у п’ятницю, 29 листопада, а вже в понеділок зранку вся сума залишила Україну у вигляді 100-відсоткової передоплати. Такий підхід суперечить логіці та практиці, оскільки повний аванс може бути потрібен лише виробнику для закупівлі сировини. Водночас Lechmar є класичним посередником без власного виробництва.
Компанія Lechmar уже фігурувала в оборонних закупівлях. Наприкінці 2023 року, в розпал скандалу довкола «Львівського арсеналу», вона намагалася продати Агентству оборонних закупівель снаряди на 3 млрд грн. Тоді Агентство передбачило оплату лише після поставки. Наслідок був очікуваним: спочатку польська сторона посилалася на «проблеми з підривниками», а згодом заявила, що перепродала товар іншому покупцеві. Тоді Україна не втратила коштів, але жодних висновків не зробила.
У пропозиціях для прикордонників ціни виявилися в півтора раза вищими за закупівельні ціни Агентства. Як пишуть медіа, на тлі приходу Трампа та розмов про корупцію організатори, ймовірно, намагалися «відмити» репутацію Lechmar через благодійність. У Польщі терміново створили фонд «Лехмар», який передав ДПСУ, МО та Нацгвардії по два позашляховики.
Схема залишилася тією самою, змінився лише масштаб: замість 1,5 мільярда йдеться вже про 23 мільярди. За планом ешелони з мінами від Lechmar мають прибути у січні 2025 року.
На початку грудня 2024 року в Києві зареєстрували ТОВ «Лехмар Київ», яке нині має назву ТОВ «Покровська група». Серед власників, крім поляків, вказані брати Сергій та Олег Єреміни. За інформацією журналіста і політолога Мар’яна Ощановського, один із них є колишнім працівником СБУ, інший — ГУР, і обидва особисто знайомі з головою ДПСУ Сергієм Дейнекою.
Керівником цієї компанії став Костянтин Бучок. Він також очолював іншу фірму Єреміних — «Спецекспоресурси», яка нібито має виробляти зброю. До 2025 року Сергій Єремін був співзасновником благодійного фонду «Душа і серце з Україною!». Його партнером у цьому фонді є чеська організація Nadačný fond, щоб осягнути майбутнє України. Очолює наглядову раду цієї чеської структури Олексій Хорошаєв — той самий учасник 1,5-мільярдної угоди «Львівського арсеналу», якого затримали в Чехії, повідомив Цензор.НЕТ. Це свідчить, що висновків із попередніх історій зроблено не було.
За інсайдерською інформацією, ТОВ «Львівський арсенал» і Lechmar знову працюють у сфері закупівель, хоча офіційно такого співробітництва не видно. Через це команда СтопКору надіслала запити до Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби, НАБУ та САП. У відповіді Державна прикордонна служба України заявила, що звіти про оборонні закупівлі під час воєнного стану не публікуються, а вся така інформація буде оприлюднена протягом 3 місяців після його завершення, оскільки її розголошення може зашкодити національній безпеці.
Міністерство оборони підтвердило, що 23 000 000,0 тис. гривень справді були виділені Адміністрації Державної прикордонної служби України. Підставою для делегування повноважень стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2024 р. № 1191-р «Питання делегування повноважень для здійснення оборонних закупівель».
Крім того, за рішенням Міністра оборони України Служба внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проводить аудит результатів закупівлі товарів оборонного призначення під час делегування Міністерством оборони України у 2024-2025 роках Адміністрації Державної прикордонної служби повноважень на виконання бюджетної програми 2101150.
У підсумку два кейси — «Львівський арсенал» на 1,5 млрд грн і контракт із Phu Lechmar на 23 млрд грн — виглядають не як окремі провали, а як відтворювана практика. Державні кошти масово авансуються посередникам без гарантій поставок і належного контролю. Рішення ухвалюються на рівні керівництва оборонного сектору, а реалізацію забезпечують пов’язані бізнес-структури та ті самі фігуранти. Попри підозри, судові рішення та публічні скандали, цей механізм не зупинено, а це створює прямий ризик нових втрат мільярдів і зриву забезпечення військ.
