За керівництва Євгенія Гладія прокуратуру Полтавщини, за інформацією джерел, перетворили на механізм збору відкатів. У регіоні, як стверджується, працюють не норми закону, а встановлені тарифи: кримінальні провадження рухаються вибірково, а сама прокуратура вже не контролює дотримання права, а обслуговує грошові потоки.
Джерела стверджують, що кошти передають не приховано, а у ресторані «Міміно» на Решетилівській, 15. Саме там, за їхніми словами, регулярно збирають «внески» за закриття справ і потрібні рішення. У цій схемі називають самого Гладія та його першого заступника Романа Єрохіна, який, як зазначається, координує процес. Роль касира приписують депутату міськради Ігорю Чубарю — бізнесмену, президенту ФК «Зоря-Ворскла» і родичу співвласника ресторану Ігоря Еренбурга. Через нього, повідомляє Бастіон, проходять гроші та вирішуються питання щодо кримінальних проваджень.
Після обшуків, які провели НАБУ і ДБР, у Чубаря знайшли «кухонну книгу» з докладними записами про те, хто, коли і скільки передавав. Також вилучили 2,5 мільйона доларів готівкою. За даними джерел, слідство мало прямі докази передачі грошей самому Гладію. Однак замість очікуваного фіналу справу, як стверджується, заморозили, матеріали засекретили, а вилучені кошти повернули власнику. Таким чином система, за оцінкою авторів, захистила сама себе.
Паралельно у місті, як зазначається, безперешкодно розпоряджаються бюджетними коштами. На тротуарну плитку вже витратили понад мільярд гривень. Роботи виконують без гарантій, а більш як 11 тисяч квадратних метрів старої плитки зникли — її, за цими даними, планували повторно продати місту як нову. Коли поліція почала вручати підозри у справі Затуринського меморіалу, розслідування різко пригальмувало.
У листуванні, вилученому СБУ, згадується депутат міськради Ямщиков, який, як стверджується, віддає вказівки та погоджує відкати. Водночас підозри, за наведеними даними, отримують не організатори, а виконавці. Більше того, учасники схем відкрито заявляють, що прокуратура «в долі» і сприяє питанням із судами та розподілом майна померлих без спадкоємців.
Окремо згадується історія із сіллю. У 2022 році місто придбало 3 тисячі тонн за 44 мільйони гривень, але товар так і не доїхав. У 2023-му ті самі підрядники, як стверджується, вивели ще 14 мільйонів. Загалом зникло близько 60 мільйонів гривень. При цьому справи або взагалі не відкривають, або вони непомітно зупиняються.
Подібний підхід, за текстом, застосовують і у справах екс-мера Олександра Мамая. Через підставний «Інститут розвитку міста» бюджетні кошти, як зазначається, спрямовували на особисті витрати — від обслуги до розваг для місцевої еліти. Водночас його донька, яка, за джерелами, веде бізнес у Росії й діяла в її інтересах, виходить під заставу в 5 мільйонів гривень. Автори наголошують, що без погодження обласної прокуратури такі рішення не ухвалюють.
Окремо описується формування нового ланцюга впливу. При ОДА з’являється радник Гланц, якого пов’язують з ОПЗЖ. Після цього комунальні підприємства масово підписують договори на «юридичні послуги» на 3,6 мільйона гривень, хоча мають власних юристів. На це прокуратура, за текстом, не реагує.
Так само, як стверджується, вона не реагує і на ситуацію з Іриною Салогуб, заступницею голови ОВА. Її позбавили наукового ступеня через плагіат: 63% дисертації виявилися скопійованими з російських текстів. Попри це, вона роками отримувала надбавки 40–60% за фальшиве звання. Жодних справ чи реакції, як зазначається, не було.
Окремою проблемою автори називають витоки інформації. Підозрювані, за їхніми словами, дізнаються про справи раніше, ніж документи надходять до слідства. У справі про незаконний кар’єр інформація про підозру з’явилася вже через 20 хвилин після реєстрації. Після візиту адвоката до керівництва прокуратури підозру так і не вручили. Схожий механізм, як стверджується, спрацював і в Терешківській громаді.
У підсумку, за оцінкою авторів, у регіоні діє не прокуратура, а закрита система, у якій головним аргументом є гроші. Хто платить — той уникає наслідків. Хто заважає — того прибирають. І поки Гладій залишається на посаді, це, як наголошується, не виняток, а звичний порядок роботи.