В українських ТЦК, за даними «УП» із посиланням на військкомів, поширена системна корупція. За гроші людину можуть «не помітити» під час перевірки, не внести до списку розшукуваних або навіть організувати втечу дорогою до частини. На цьому тлі кількість виданих повісток зменшується.
Один зі співрозмовників видання стверджує, що за «втраченого» мобілізованого можна отримати близько 2000 доларів, тоді як офіційний штраф становить 20 тисяч гривень. Також описують випадки, коли впливових людей «знімають з розшуку» за вказівкою згори, після чого вони оформлюють бронювання. Усередині ТЦК, за словами учасників, працює принцип кумівства: «цього не чіпай, він свій».
Для кожного ТЦК встановлюють добові, тижневі та місячні норми кількості людей, яких мають направити до війська. За невиконання цих норм на співробітників тиснуть: погрожують відправкою на фронт або змушують виходити на нічні шикування. Водночас, за словами військових, керівники нерідко самі уникають фронту через підроблені довідки.
Роботу груп оповіщення описують як вимушену та деморалізуючу. Один із військових каже: «ніхто не хоче цим займатися», але начальство вимагає «виконання плану». Результативність падає: якщо раніше за день вручали десятки повісток, то тепер інколи лише одну за 16 годин.
Ставлення до ТЦК, за словами співрозмовників, різко негативне навіть у війську. Один із військових говорить: «Коли ти тцк-шник, тебе ненавидять і військові, і цивільні, і твоє начальство». Цивільні сприймають працівників ТЦК як загрозу, а фронтовики — як тих, хто залишився в тилу.
Окремо виділяють ситуацію в сільській місцевості. Учасники кажуть, що з появою патрулів багато сіл ніби завмирають: чоловіки ховаються або тікають. Один із військових порівнює такі населені пункти з «мертвим містечком», де при появі машини люди миттєво зникають. У підсумку патрулі інколи просто їздять безрезультатно, бо «некого ловити».