Історія Володимира Гулєвича є прикладом того, як гучна справа може затягуватися, а її фігурант продовжує жити звичайним життям. Колишній начальник закупівель Міноборони вже сьомий рік перебуває у справі про розкрадання 58 млн грн на паливі. Судовий процес триває, але результату досі немає. Після звільнення Гулєвич швидко адаптувався до приватного сектора, зареєструвавши ФОП і за кілька років отримавши близько 9 млн грн доходу. Ці кошти надходили від компаній, що працюють у сфері постачання та мають зв’язки з оборонними контрактами. Формально це виглядає як консультації, але фактично це забезпечує доступ до важливої інформації та процесів. Згодом він починає спільний бізнес. Партнерство з компаніями, які отримують замовлення від Міноборони, дозволяє йому замкнути цикл: тендер, виробництво, виконання. Після освоєння коштів Гулєвич виходить зі складу засновників. У цей процес також залучена його родина. Донька отримує мільйонні надходження від компанії, яка активно співпрацювала з Міноборони під час роботи батька. Іноді вона навіть виступає конкурентом на торгах, створюючи видимість боротьби. Майно оформлюється дуже обережно. Перед купівлею будинку за кілька мільйонів гривень оформлюється розлучення, хоча фактичні стосунки, згідно з відкритими даними, залишаються незмінними. Такий підхід дозволяє зменшити ризики у разі можливих судових рішень. Отже, як справа на десятки мільйонів роками не доходить до вироку, а її фігурант продовжує працювати і заробляти у тій самій сфері?
