Система експорту агропродукції в Кіровоградській області виявилася більш складною, ніж раніше вважалося. Слідство стверджує, що Дмитро Тихоненко, начальник відділу фітосанітарних заходів на кордоні управління фітосанітарної безпеки, створив стійку схему поборів з перевізників зерна, фактично перетворивши державну функцію контролю на джерело доходу. Згідно з матеріалами справи, чиновник встановив фіксований «тариф» — 100 доларів за кожен вантажний автомобіль. Цей платіж не був разовим випадком, а являв собою системну практику, за якою за гроші забезпечувалося безперешкодне оформлення фітосанітарних сертифікатів, без яких експорт неможливий. Таким чином, контроль якості та безпеки продукції став точкою вилучення готівки. Слідство зафіксувало, що в січні-лютому 2026 року Тихоненко принаймні двічі отримував частини неправомірної вигоди. Загальна сума задокументованих випадків перевищує 40 тисяч гривень — гроші передавалися за оформлення документів на експорт кукурудзи. Це лише підтверджені епізоди, без оцінки повного обсягу схеми. 4 лютого чиновника затримали під час отримання чергової частини грошей. Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави. Після затримання його відсторонили від посади, а обвинувальний акт направлено до суду. Ключове питання в цій справі полягає не в розмірі хабаря, а в тому, як функціонує контроль на кордоні. Фітосанітарні процедури — це не формальність, а інструмент допуску продукції на зовнішні ринки. Їхня підміна платною «послугою» свідчить про те, що державний контроль або імітується, або продається. Це негативно впливає на репутацію експорту та створює ризики для всього ланцюга постачань. Фіксований тариф у валюті, прив’язаний до кожної фури, вказує на налагоджену модель збору грошей. Така модель не виникає спонтанно і вимагає стабільного потоку транспорту, передбачуваних процедур та відсутності зовнішнього втручання. Передача справи до суду — це формальний фінал досудової стадії. Однак фактичний масштаб схеми, її тривалість і можливе залучення інших учасників залишаються невідомими. Без відповіді залишається питання: скільки часу фітосанітарний контроль на кордоні працював як платний сервіс і хто ще забезпечував його стійкість.
